На факультеті історії та права КДПУ ім. В. Винниченка відбулася зустріч студентів і викладачів із випускниками факультету, військовослужбовцями третього Кіровоградського полку спецпризначення, воїнами АТО Ярославом Бирсою, Ярославом Сторчаком, Євгенієм Сушковим.

Слово надавалося кожному із солдатів, які завітали до рідного факультету. У своїх розповідях вони поділилися враженнями про перші бої, стан сучасної української армії, висловилися з приводу конфлікту, через який солдати вимушені захищати свою Батьківщину. Не дивлячись на жахіття, які пережили молоді хлопці протягом останніх півроку, вони не втратили духу, залишились щирими патріотами і справжніми чоловіками.

Біденко Наталія Іванівна, заступник декана з виховної роботи, виразила щиру вдячність і віддала честь нашим студентам-воїнам, побажала їм міцного здоров’я і довгого, не нужденного життя. Студенти і викладачі, які прийшли на зустріч (до речі, аудиторія не вмістила всіх бажаючих) мали змогу задати питання солдатам, серед яких були і питання про озброєння, і прохання надати аналіз політичній ситуації у зв’язку зі зміною складу законодавчого органу шляхом виборів, і запитання про харчування нашої армії, про сприйняття наших солдат жителями Донецької і Луганської областей, про фактори, що підтримують військовий дух. Військові охоче відповідали на питання, спілкувалися з аудиторією, розповідали окремі історії із життя «на лінії вогню».

Потім всі присутні вшанували пам'ять загиблих солдатів, синів України хвилиною мовчання. Кафедра правознавства подарувала хлопцям сертифікат на купівлю термобілизни, а керівництво факультету від імені студентів заохотило їх грошовою підтримкою, до якої мали змогу долучитись всі небайдужі студенти.

У кінці зустрічі всі охочі мали змогу сфотографуватись з нашими героями, людьми, які присвячують життя захисту нашої Батьківщини і кожної родини від війни.

Джерело

Опубліковано в Новини Кіровоградщини

Сепаратисти настільки потужно поливали вогнем позиції 34-го мотопіхотного батальйону в районі Горлівки, що обстріли було чути за 40 кілометрів.
Нагадаємо, 34 БТРО було сформовано влітку в Кіровограді. Згодом тербат став мотопіхотним.
 

В гостях у героїчних воїнів АТО побували кореспонденти ТСН.

Опубліковано в Новини Кіровоградщини

Кіровоградські волонтери, що об'єдналися і влаштували пункт збору допомоги кіровоградським воїнам АТО звертаються до всіх містян із закликом не бути байдужими, і долучатися до справи допомоги захисникам України.
Вже місяць волонтери проводять на площі Богдана Хмельницького спільну акцію, і не збираються звідти йти аж до переможного кінця. За цей час в зону АТО було відправлено десятки машин завантажених різними необхідними військовим речами. Допомогу отримували бійці 17-го, 34-го та 42-го батальйонів, 3-го полку спеціального призначення, а також кіровоградці, що служать в інших підрозділах збройних сил.

Опубліковано в Новини Кіровоградщини

Блокпост кіровоградського 34-го мотопіхотного батальйону розташований впритул до ворога - біля окупованої Горлівки. Завдяки нашим бійцям - бойовики не виходять за її межі. Хіба невеликими розвідувально-диверсійними групами.

 

Блокпост – об’єкт стратегічний, цю позицію постійно обстрілюють терористи з важкої артилерії.

"Є з чим порівняти: такої жорстокої війни ще не бачив", — каже боєць 34-го БТрО Петро.

Хлопці на блокпосту біля Горлівки вже 4 місяці і про ротацію командування поки не говорить. Та залишати позиції українські бійці й не думають.

У перемир’я хлопці не вірять. Кажуть, що попри всі угоди терористи не припиняють обстрілів. Однак, присязі й наказу зраджувати ніхто не буде.

Нагадаємо, 34-ий батальйон територіальної оборони було сформовано влітку в Кіровограді, і складається він здебільшого з наших земляків. Хлопці від самого початку знаходяться у епіцентрі бойових дій. Саме вони звільняли місто Дзерджинськ. Згодом, аби мати можливість надати воякам більш суттєве озброєння, батальйон став мотопіхотним у складі 57-ї бригади.

Джерело

Опубліковано в Новини Кіровоградщини

Цього тижня в Кіровоград завітали справжні зимові морози, і для волонтерів, що проводять на площі Богдана Хмельницького збір допомоги кіровоградським воїнам АТО постало питання утеплення пункту збору. Намет, що стояв до цього не був пристосований до таких холодів, тому було вирішено його змінити.
За допомогою Управління ДСНС у Кіровоградській області, волонтерам змінили намет на більш теплий, обладнаний двома "буржуйками". Відтепер, відчайдухам-волонтерам не страшні ніякі морози, адже новий намет складається з трьох шарів і спеціально розрахований на зимовий період.

Читайте також: Коштовний дальномір, декілька вантажівок речей та продуктів, господарський реманент - такий результат третього дня спільної акції волонтерів у Кіровограді (ФОТО)

Читайте також: Кіровоградські школярі відвідують волонтерський намет і бажають допомагати воїнам АТО (ФОТО, ВІДЕО)

Читайте також: 10 тис. гривень з Москви для української армії, 17-річна дівчина, що хотіла здати кров для солдат: кіровоградські волонтери розповіли про перший тиждень своєї спільної інтерактивної акції (ВІДЕО)

Читайте також: Без права на слабкість. Жіночі обличчя кіровоградського волонтерського руху (ФОТО)

вірна подруга волонтерів - Маша

 

Отже, збір допомоги нашим землякам-героям на площі Богдана Хмельницького триватиме і далі.
Нагадаємо, спільну акцію волонтерів розпочали ще 11 листопада.

Опубліковано в Новини Кіровоградщини

Сьогодні на початку засідання 33-ої сесії Кіровоградської облради, голова ради Олександр Чорноіваненко та голова ОДА Сергій Кузьменко, на честь сьогоднішнього Міжнародного дня волонтерів, нагородили почесною грамотою волонтерку-підприємця, ініціатора волонтерського намету на площі Богдана Хмельницького Олену Марцифей.

Читайте також: "Без права на слабкість. Жіночі обличчя кіровоградського волонтерського руху (ФОТО)"

Саме пані Олена подала ідею встановлення спільного волонтерського намету в центрі міста, і багато організацій на це відкликнулись. Відтоді, вже майже місяць на площі Богдана Хмельницького кипить титанічна робота.


Отримавши нагороду пані Олена скромно зазначила, що ця нагорода в першу чергу для тих відчайдух-волонтерів, які особисто возять зібрану допомогу в зону АТО, а не для неї.

Читайте також: Кіровоградські рятувальники привітали волонтерів зі святом (ФОТО)

Опубліковано в Новини Кіровоградщини

Сьогодні, 5 грудня весь світ відзначає День Волонтера. 
В сучасному індивідуалістичному світі, орієнтованому на егоїстичні цінності і персональний успіх за будь-яку ціну, служіння громаді, якимось вищим гуманним цінностям,  здавалось контрастним, непереконливим і точно не мейнстрімним.


Безкорисна турбота про ближнього, боротьба за моральні і національні ідеали, честь, гідність, принциповість, подвиг і героїзм  - всі ці майже книжні поняття матеріалізувались цьогоріч для багатьох українців, які вже й не сподівались на своєму досвіді їх спізнати. 


Революція Гідності і війна, що розпочалась одразу після неї, явили катастрофічну економічну ситуацію держави і повну недієздатність більшості життєво важливих державних інститутів. Майже втрачаючи свою державність, українці нарешті усвідомили її цінність і не шкодуючи ні сил ,ні ресурсів, ні навіть власного життя кинулись на її порятунок.
Небувале національне піднесення дало поштовх цунаміподібній хвилі волонтерського руху. Скидається враження, що ціла країна перетворилась на неспокійний вулик. Люди нескінченними потоками несуть гроші, речі, продукти для тих, хто  захищає їх на передовій від оскаженілого агресора.


Але для того, щоб все це конвертувалось в дійсно корисну допомогу, щоб було доправлено за призначенням і бажано якнайоперативніше, в нашому суспільстві з'явились - волонтери, ні не так, - ВОЛОНТЕРИ. Люди, які не за гроші, не за обов'язком,  а лише за покликом серця звалюють на себе всю відповідальність за забезпечення окремих підрозділів українського війська і армії вцілому.
Саме на їх плечах сьогодні тримається безпека воїнів, нормальне харчування і звісно тепло.

 

Саме вони, нині є найвпливовішими людьми в нашому суспільстві. Їх дослухаються, ними захоплюються на них прагнуть бути схожими, їм намагаються допомогти.
На честь свята, ми хочемо приєднатись до привітань і побажати нашим волонтерам сил, наснаги і якнайскорішого завершення війни.


А для всіх читачів, хто можливо досі не знайомий з найвідомішими кіровоградськими волонтерами, пропонуємо зробити це негайно.

Ті ж , хто слідкує за їх діяльністю мають чудову можливість відкрити щось нове в зовсім не слабких, але надзвичайно красивих наших дівчатах.


Ми задали кілька питань шести таким різним і таким неймовірно вольовим і діяльним кіровоградським волонтеркам.
І пропонуємо Вам їх відповіді для того, щоб краще зрозуміти чому вони це роблять, що відчувають і головне отримати заряд бойового духу і віри в перемогу. 

А запитання були наступні:

 - Коли тебе це поглинуло? Чи уявляла ти, що це так на довго затягнеться і займатиме стільки твого часу і зусиль?
 - Як змінила тебе війна?
 -Чи встановлюєш ти особисті стосунки з підшефними, як справляєшся з хвилюванням за них?
-Чи доводилось втрачати когось за цей час ?
- Що додає сил?
- Чи є в тебе плани чим займатимешся в мирний час після перемоги?
 -Чому Україна переможе? 

Оксана Червоная (Армія SOS) 

Коли тебе це поглинуло?

 Весной была надежда, что после президентских выборов ситуация кардинально изменится в лучшую сторону. Но очень скоро стало понятно, что это иллюзии. Поэтому в июне и была создана наша Армія SOS Кіровоград. Вошли в нашу команду те, кто реально стремился помочь армии.

Чи уявляла ти, що це так на довго затягнеться і займатиме стільки твого часу і зусиль?

Понимала, что это все быстро не закончится, но не думала, что это поглотит все мое время и силы.

Як змінила тебе війна?

Более недоверчиво стала относиться к людям. Я очень открытый в общении человек, не люблю, когда говорят неправду или поступают не по совести, а сейчас сталкиваюсь с этим очень часто.

Чи встановлюєш ти особисті стосунки з підшефними, як справляєшся з хвилюванням за них?
Вся наша работа построена на личных отношениях, потому, что мы не работаем через штабы. Это может быть командир роты, подразделения, просто военнослужащие.
Конечно, когда знаешь их лично, волнение и страх за них увеличивается в разы.
Бесконечно сверяешься с картой, кто, где, что там происходит в любое время суток.
Успокоить сможет только одно- окончание войны.

Чи доводилось втрачати когось за цей час ?

Когда этим живешь, потеря каждого бойца принимается очень болезненно.
Когда знаешь погибшего лично-вообще трудно перенести. Так было с Женей Подолянчуком. До сих пор не могу поверить, что его нет. С ужасом понимаю, какие глубокие раны остаются у тех, кто воевал рядом, хорошо знал, любил.

Що додає сил?

Осознание того, что наша работа необходима, потому, что в нынешней ситуации волонтеры взвалили на свои плечи то, что не захотела , а часто и не могла делать государственная машина. А бойцы на фронте должны четко видеть поддержку населения, понимать, за кого они воюют, знать, что нам не безразлично как они там.
Одним словом- никто кроме нас.

Чи є в тебе плани чим займатимешся в мирний час після перемоги?

Тем, чем и занималась 11 лет до этого. Книгами. Сейчас очень сложно выкроить время для бизнеса, потом, надеюсь, вернемся в нормальный ритм.

Чому Україна переможе?
Потому, что война сплотит всех нормальных людей, а вместе мы- сила.
Война проявила каждого человека. Уже сейчас можно понимать, на кого можно рассчитывать в дальнейшем, кто не подведет.
Наша нация возрождается сейчас, просыпается после многолетнего оцепенения
и когда мы проснемся- это будет новая страна, которую мы будем любить и гордиться.
 

Наталя Салімова 

Коли тебе це поглинуло?

 Плавно переросло з Майдану, але цілковито поглинуло, коли стало зрозуміло, що хлопцям потрібна підтримка, з травня місяця - це основне, чим я займаюся!Особисте життя відійшло на задній план.

 

Чи уявляла ти, що це так на довго затягнеться і займатиме стільки твого часу і зусиль?

Аналізуючи події Абхазіїї, Предністров’я, було зрозуміло, що це швидко не вирішиться! Відразу був настрой на довготривалу боротьбу.

Як змінила тебе війна?.

Змінила кардинально! Слова "Україна понад усе!" стали сенсом життя, а не лозунгом.

Чи встановлюєш ти особисті стосунки з підшефними, як справляєшся з хвилюванням за них?

Не можливо не встановити особистих відносин, так як беручи специфіку моєї роботи, ми в першу чергу їдемо туди, де ще не було волонтерів. І все, що накопилося за весь час, вони висловлюють нам! Постійно телефонують! Телефон працює 24 год. на добу! Дуже хвилююся! Коли запитують, чи страшно їхати туди? Ні, не страшно, страшно полишати хлопців і знати, що ввечері тут буде обстріл, страшно весь цей час чекати від них звістку!Волонтерство - це не робота, не професія, це поклик душі, без душі не можливо в цій справі, тому важко!

Чи доводилось втрачати когось за цей час ?. Багато втратив ДУК! Дуже важко це переживати!

Що додає сил?

Сили додають прості українці з України, з усього світу! или додає, момент зустрічі з нашими військовими! Розуміння того, що ти хоть крихтою допоміг!

Чому Україна переможе?

Переможемо, за ними правда! Ми боронимо мир, майбутнє наших дітей!Не ми в ростові воюємо

 

Юлія Мартинюк(Українська Варта) 

Коли тебе це поглинуло?

14 июля вечером , 34 бат. выехал в зону ато .16го они прибыли под Горловку, по дороге 

уничтожив одного из помощников боевика «Лешого». Через неделю ко мне приехал друг и 

сказал что нужно помогать ребятам , во многом нуждаються и без нас никак. 

Чи уявляла ти, що це так на довго затягнеться і займатиме стільки твого часу і зусиль?

С первого дня это занимало 24 часа в сутки, 7 дней в неделю.То что это будет так долго и 

не думала, надеялась, что максимум месяц, ну два ...
Як змінила тебе війна?

Война изменила кординально, разделив жизнь на «До» и «После» , на «Тут» и «там» . И

сделала намного сильнее чем была . 

Чи встановлюєш ти особисті стосунки з підшефними, як справляєшся з хвилюванням за них?

Они для меня теперь все как родные, многих из бат. знаю лично. Когда ребята уезжают, 

провожаешь их и сердце замирает, желаешь им счастливого пути, мысленно крестишь и 

просишь вернуться живыми! С волнением не справляюсь никак ... просто не показываю, 

нельзя не переживать за тех с кем еще вчера пил кофе в мирном городе и смеялся, а сегодня 

этот человек засыпает под звуки обстрелов 

Чи доводилось втрачати когось за цей час ?

Да, к сожалению, пришлось... Потеряли прекрастного человека, хорошего друга, отца 

маленькой девочки Диму Придатка из 3го полка.. 
Що додає сил?

Силы придают они, ребята, которые звонят с передовой и просят помочь, иногда 

банальными вещами, потом они звонят и говорят «Спасибо» , это много стоит. И те которых 

проважаем, они просят, что бы их ждали и тогда у них будет стимул вернуться . 
Чи є в тебе плани чим займатимешся в мирний час після перемоги?

В планах помогать раненным бойцам. Семьям погибших и их деткам, ведь они отдали 

свои жизни за нишу мирную жизнь тут. 
Чому Україна переможе?

Потому, что если уже наш народ встал с колен , то обратно его не поставить . Наша 

нация оказалась сильнее чем ожидалось . И это не первый день и месяц, доказывает наш 

маленький город с большим сердцем.


Настя Войчук 

Коли тебе це поглинуло?

Все почалось з Celox). Я допомагала з самого початку, але пасивно (могла переказати/дати 

якісь гроші чи щось купити і передати). Потім, на початку червня, мама мого друга – Стьобал Лєна, попросила дізнатись за Celox за кордоном, так як в мене там є рідні і друзі, з цього все і почалось. Вона перша, не змогла дивитись на це все зі сторони і проявила ініціативу допомоги нашим односельцям (спочатку, тепер коло підопічних набагато ширше) і підключила, підтягнула всіх нас. Так і з’явилась наша неофіційна, негласна 

команда). Друг (Стьобал Дмитро) займається разом з Лєною пошуком, замовленням, купівлею, відправкою (більша частина роботи на них), Саркісов Влад забезпечує нас медикаментами, я більше по збору коштів і по Celox). В цьому мені допомагають мої 

дівчата-однокласниці, друзі, подруга з Німеччини, знайома з Чехії, рідні, а також багато-багато інших людей. За що їм велика подяка!

Чи уявляла ти, що це так на довго затягнеться і займатиме стільки твого часу і зусиль? Хоча я дуже мрійлива і т.д., але в даному питанні – реалістка ще та… я чудово 

усвідомлювала і усвідомлюю на скільки це затягнеться. А про свій час і зусилля, чесно кажучи, не думала. Єдине відчуття – що можеш робити більше, а спати менше!))))

Як змінила тебе війна?

Мене не змінила! І моїх друзів, поплічників, знайомих не змінила! Лише проявила більш гостро все те, що було і є в нас всередині. Чесність, щедрість, мужність, готовність 

самопожертви проявляється в ширших рамках і стає інколи безмежною. Підлість, нахабство, боягузтво, байдужість, шкурність – випирають пухлиною. Все дуже просто – 

спочатку революція, зараз війна показують нам хто є хто! От і все. Деякі люди самоусунулись з мого життя у світлі всіх подій. Більша кількість –з‘явилась!

Чи встановлюєш ти особисті стосунки з підшефними, як справляєшся з хвилюванням за них?

З усіма підшефними ми, точніше це робить Лєна, контактуємо особисто, тому що допомога – адресна. А загалом, ці стосунки вже давно встановлені, тому, що переважна 

більшість наших підшефних – це люди, яких ми особисто знаємо, вчились в одній школі, маємо спільних друзів і т.д. 

Дуже дорога мені людина зараз захищає Україну… Але як не парадоксально, не являється моїм підшефним) не довзоляє)… Тому подвоєне хвилювання зашкалює щодня і єдиний 

спосіб його хоча б трошки подолати – це щось робити, допомагати!
Чи доводилось втрачати когось за цей час ?Так…знайомого

Що додає сил?

Мотивацій є багато. Основна, загальна – це, звичайно, прагнення досягнути кінцевої мети – ПЕРЕМОГТИ. Своєрідним результатом твоєї роботи, який живить і додає сил, наснаги 

є: довіра людей (я нічого ні в кого не прошу, люди самі, знаючи мене, пропонують допомогу…інколи дуже значну), підтримка, подяка. Нещодавно додатковим мотиватором 

особисто для мене стало одне фото – фото після бойового завдання…дивишся і розумієш, що не можеш нічого не робити, ні фізично, ні морально, просто не можеш НЕ РОБИТИ!

Чи є в тебе плани чим займатимешся в мирний час після перемоги?

Тим, що і раніше - буду жити і насолоджуватись життям, тільки тепер в «хорошій» Україні!))

Чому Україна переможе?

Тому що українці на це заслуговують… Це буде тривалий і складний процес, але іншого виходу немає… Без України нам н’іде буде бути і нас не буде. Тому, доки є сили, всі, хто самоідентифікує себе українцями будуть стояти і вистоювати!!!


Інна Колпак 

Коли тебе це поглинуло?Началось с оккупации Крыма-пришло осознание себя как украинки, до этого в душе жили 15 республик и я их часть.

У меня было много счетов и на них я отправляла денежку, а после 28,29 июля когда погибли сразу 9 (!) человек меня укрыло с головой. Колядовала по друзьям, покупала нужные вещи ребятам и передавала волонтерам или лично солдатам, как то они мне на пути попадались "Вы откуда и куда" -а может вам пригодиться и т.д. Старалась не пропустить ничего

Чи уявляла ти, що це так на довго затягнеться і займатиме стільки твого часу і зусиль?

Думала что все закончится быстро и никогда и подумать не могла что цена на какую то личную женскую штучку будет измеряться ценой балаклав, носков и т.д.
Як змінила тебе війна?Научила любить, жалеть и люто ненавидеть! Гордиться своей страной и нашим народом!

Чи встановлюєш ти особисті стосунки з підшефними, як справляєшся з хвилюванням за них?

С ребятами постоянно на созвоне-если у них что то не так-страшно и сразу включаешь мозги в плане как помочь
Чи доводилось втрачати когось за цей час ? Каждое известие о погибшем-больно до тошноты от потери и от ненависти, кого лично знаю-к счастью живы!
Що додає сил? Желание поскорее что бы война закончилась и проснуться утром с улыбкой, страшно смотреть в глаза женам и матерям! А самое главное-я такая не одна-вместе мы сила!
Чи є в тебе плани чим займатимешся в мирний час після перемоги? Планы после войны?-ЕСТЬ! У меня уже целый список бабуличек и дедулек-мы им тоже нужны! И конечно раненные их семьи и семьи погибших-сделать все, чтобы наши герои жили и их помнили поименно!
Чому Україна переможе? Украина победит-потому что ТАКИХ людей как у нас-нигде не встречала-свободолюбие и верность добру, самопожертвование, любовь к ближнему-все 10 заповедей блюдем и Господь нас не оставит! Как то так

 

Вікторія Касьянова (Грамадська Варта) 

Активною допомогою військовим почали займатись з травня, після того, як наш друг, колега пішов добровольцем. Долею країни були стурбовані ще з початку подій на Майдані, тому коли нависла така страшна загроза, як агресія з боку країни, яку ми всі вважали братньою, питання допомагати чи ні нашим військовим навіть не обговорювалось. Під прапором нашої громадської організації згуртувались небайдужі, однодумці, з"явились партнери та спонсори. Варто сказати, що багато людей готові допомагати військовим чим тільки можна, віддаючи останнє. І хоча військовий конфлікт затягнувся на стільки місяців, ми не відчуваємо зменшення підтрики. Разом з військовими готові стояти стільки, скільки потрібно. З хлопцями намагаємось підтримувати контакт, спілкуємось по телефону, тримаємо контакти з родинами. У перемозі не просто впевнені, а впевнені на

У перемозі впевнені на всі 100%, бо нація, яка бореться за свою свободу і незалежність - непереможна! А поки, пам"ятаймо девіз-заклк нашої організаціїї "Громадська варта": "Я допомагаю і тебе закликаю!"

Опубліковано в Новини Кіровоградщини

2 грудня позиції кіровоградського 34-го мотопіхотного батальйону біля міста Дзержинськ були атаковані сепаратистами та військами Російської Федерації.

За повідомленнями джерел у 34-му батальйоні, збройне формування бандитів з окупованої Горлівки, атакували 1-й блокпост батальйону. По добровольцях було відкрито снайперський вогонь, однак жоден з бійців не постраждав, повідомляється на сторінці батальйону в мережі Фейсбук.

На допомогу оборонцям блокпосту висунувся загін бійців батальйону. По дорозі на блокпост терористи обстріляли транспорт військових, нав'язавши їм бій. Вступивши в перестрілку з бойовиками, вояки відтіснили їх з зайнятих позицій та змусили відступити.

Це вже не перша атака бандитів з "ДНР" на Дзержинському напрямку. Раніше потужне угруповання терористів намагались атакувати місто, але потужний вогонь української артилерії та складена робота бійців 34-го, 1-го та 25-го батальйонів призвели до тотального розгрому ворога.

Однак, цей бій дався нелегко. В ході сутички троє добровольців дістали важкі поранення в наслідок обстрілу з підствольних гранатометів. Один солдат отримав сильне поранення обличчя. Наразі бійці доставлені у шпиталь і з ними працюють медики.

Замполіт батальйону Марат Сулейманов повідомляє, що ситуація залишається напруженою. Ворог продовжує посилювати горлівське угруповання терористів, та періодично веде обстріл блокпостів. Потужні сили ДНР у окупованій Горлівці становлять серйозну загрозу для 34-го батальйону, що в разі наступу окупантів може опинитись у котлі. Позиції бійців надто сильно розтягнуті, і вони відчувають нестачу у бронетехніці.

Опубліковано в Новини Кіровоградщини

Два дні з кіровоградським 34-м батальйоном територіальної оборони, який підпорядковується Міноборони і тримає підступи до північно-західної частини окупованої Горлівки, провели журналісти Інформаційної агенції www.liga.net.

"По першій же команді всі в укриття і по кутах", - інструктує командир взводу Роман з позивним Койот на випадок обстрілу. 

У день нашого приїзду на блокпості 34-го батальйону, за яким починається Горлівка - перша річниця Майдану, і бійці чекають провокацій.

Над головою на лінії електропередач буквально на волосині висять дроти.

"Міськенерго сюди їхати не хочуть", - зітхає Роман. - "Ось цей перебитий провід, який з дня на день повинен впасти на землю, їм взагалі нецікавий. Що тільки не пропонували. Їм, напевно, треба саме в кущах працювати, щоб їх не видно було. Тут є одна енергетична компанія, яка кожного разу до і після обстрілів намагається посилати сюди бригади. Ми спочатку думали - ремонтувати. А зараз підозрюємо, що це не просто так".

За словами бійців, сепаратисти обстрілюють блокпост практично кожен день. На карті РНБО поруч з ним кожен день стоїть значок "Місце зіткнень з терористами".

 

- У Києві вас вважають віртуальним батальйоном, який існує тільки на папері, але в реальних бойових діях участі не бере, - обережно кажу заступнику комбата Володимиру Семенчуку. Інформація в інтернеті теж мізерна: 34-й батальйон тероборони Кіровоградської області (Батьківщина) створювався Юлією Тимошенко в травні - як багато хто думав, під вибори, в рамках проекту "Рух опору".

"Віртуальні ми чи ні, ви вже самі судіть, але ми знаходимося на передовій. У прямому сенсі", - відповідає Семенчук. - "У нас кожен день йдуть обстріли. На цей блокпост з Горлівки постійно приходять диверсійні групи, намагаються штурмувати. Батальйон відпрацьовує половину підступів до Горлівки, всю північну і західну частину. Будь ми віртуальними - ця лінія була б як мінімум подалі від Горлівки. Та й втрати у нас в батальйоні не віртуальні".

У батальйон на момент його формування записувалися всі бажаючі, пояснює Семенчук. Кістяк склала Кіровоградська область, пізніше додалися добровольці зі східних регіонів, Криму, Львівської та Одеської областей. На передовій багато з них вже по чотири місяці.

"Щодо віртуальності. Ми іноді теж читаємо новини в інтернеті", - каже Роман Койот. - "Було образливо, коли ми вже якийсь час стояли в Майорську, а Порошенко сказав, що в Майорську наших військ немає. Ми стоїмо і думаємо: а ми хто тоді? І що ми взагалі тут робимо?"

Командир взводу Роман Койот (фото - Богдан Бортаков)

"Таких випадків дуже багато", - додає куратор батальйону Павло Патарецький. - "Наприклад, місто Дзержинськ звільнялось силами 34-го батальйону. А в інтернеті було написано, що його звільняла Нацгвардія. Зате негативу достатньо: то батальйон воду перекрив Горлівці, то шпали і рейки краде. Це ж неправда. А що стосується участі в бойових діях - мовчать. Реально прикро".

Бійці стверджують, що їх батальйон - єдиний в зоні АТО, що не побував в ротації. Генштаб ніяких конкретних обіцянок не дає.

"Напевно, вважає нас віртуальними", - зауважує Семенчук.

"Іноді нерви здають. Деякі бійці так психують, що вже не ховаються під обстрілами. Ротація нам потрібна. Але тільки з однією умовою - щоб ми не здавали позиції. Щоб хтось сюди прийшов і зайняв місце. Ми тут будемо стояти, скільки треба", - запевняє Роман.

Схоже на те, що передвиборний політичний шлейф, закріплений за батальйоном на етапі створення, тепер генерує тільки проблеми: в існування цього бойового підрозділу вірити не хочуть, Генштаб - ігнорує.

"Можливо, це так. Є такі підозри", - припускає Семенчук.

Скоро почне темніти, і ми сідаємо в авто: їхати по зоні АТО в нічний час - заняття не з найприємніших. Через кілька кілометрів зупиняємося ще на одному блокпосту 34-го батальйону. Чисте поле, на покришках закріплений український прапор. Бійці якраз перевіряють автобус, який випливає з вільного Дзержинська в зайняту терористами Горлівку.

 

- Передайте привіт рідним Сумам, - просить найвеселіше з військових з позивним Циган. На його шапці жовті стрічки з написом: "З нами бог. Україна єдина". На спині - послання для Путіна.

Боєць 34-го батальйону Циган

Боєць Олександр Невський сміється, що він родом з СРСР, але в душі - чистий українець. Дістає з кишені і дає розглянути блакитний берет із п'ятикутною радянською зіркою, потім дбайливо прибирає його. У нього широка посмішка, густа борода і відкрите обличчя. У Сургуті (Росія) живе сестра Невського, і в телефонних розмовах між ними "постійні непорозуміння".

Боєць 34-го батальйону Олександр Невський (фото - Богдан Бортаков)

 

"Я по натурі українець, але всі друзі у мене все росіяни: Псков, Рязань, Сибір, Свердловськ, Челябінськ. А душа українська. І ми переможемо Росію. Тому що, хоч у нас немає озброєння, але дух дуже сильний", - говорить він.

У промові через слово проскакує простонародна приставка "на ...".

Скільки він в зоні АТО, знає до годин:

"Я тут 121 день. Можна, в годинах говорити не буду?"

 

- А чому пішли служити саме в 34-й батальйон?

"Бо мене нікуди більше не брали. Два рази був у військкоматі - не взяли. Сказали: йди додому, тобі 45 років. А сюди покликали - і я пішов. Взяв військовий квиток, паспорт, більше нічого. І поїхав. У мене робота була хороша, працював виконробом, заробляв більше 8 тисяч - це в Кременчуці. Але сказав начальнику, що я тут потрібніше. Там і без мене все побудують, а тут треба будувати все заново. Тут багато молоді 20-23 років. Це ж пташенята, вони не знають, що таке війна. А мені 46-ій рік пішов, і я відчуваю, що я дозрів до цієї війни, і мені не шкода себе".

Звуки війни стають голосніше. Поїздка на третій блокпост батальйону скасовується: горлівські бойовики почали інтенсивний обстріл українських позицій. Проїжджаємо Дзержинськ. Через півгодини терористи з Горлівки обстріляють околиці міста. Постраждають селища Новогородське, Майорськ, Широка балка, Артемове, Ленінське. Вогонь по бійцям вівся чотири години.

"Хлопці вітають укрів з річницею Майдану!" - Написали горлівські бойовики в соцмережах.

За вікном автомобіля на швидкості понад сто кілометрів проноситься типовий донбаський пейзаж: шахти, терикони, збіднілі села. З цією мирною картиною дисонує стовп диму, який піднімається в жовтому осінньому степу - наслідок розпочатого обстрілу.

Але війна вривається в салон не цією картинкою і не звуками обстрілу. На телефон супроводжуючих надходить дзвінок: поранено кілька бійців 34-го батальйону, в одного з них - осколкове поранення черевної порожнини, терміново потрібен судинний хірург. Транспортувати можна - важкий. Починається обдзвін відразу по декількох напрямках. У Дзержинську лікаря з такою кваліфікацією немає, зона пошуків все більше розширюється. Хірурга знаходять тільки в Костянтинівці.

До пораненого бійця лікар не встиг: він помер за десять хвилин до його приїзду.

"Його звали Колею", - говорить Семенчук.

Ночувати залишаємося в розташуванні 34-го батальйону. Кілька наметів в полі. Перевернутий розбитий уазик. Техніка. Темно, без ліхтаря неможливо пройти і метра. Яскраві зірки.

 

"Робити вам нічого. Їхали б собі в готель", - бурчить старший прапорщик Микола Веселов.

Військовий кухар Іра називає його Папою, решта бійців - Батєй. Пропонує погрітися біля буржуйки. На стінах намету - дитячі малюнки та плакати, передані українським військовим.

Працює телевізор. Вечорами бійці дивляться новини і серіали. Іноді повертають антену і ловлять сигнал з так званої ДНР. Але сьогодні - 5 канал, річниця Майдану. Розмова заходить про революцію: про роботу журналістів, про Внутрішні війська і Беркут. З кількома бійцями погляди розходяться, але в цілому бесіда йде досить м'яко - нам вдається чути один одного.

Говоримо про результати Майдану і політику.

"Ось чому всі говорять, що ми - Батьківщина? Причому тут це?", - обурюються бійці.

Всіх без винятку політиків вони не люблять, з депутатів пропонують створити окремий батальйон і відправити на війну.

"А Ляшко б у мене вугілля з буржуйки руками витягав", - додає Батя.

Вечеряємо. Іра приготувала картоплю, нарізала рибу. На м'ясо бійці "скинулися по п'ятірці".

"Міноборони не може забезпечувати м'ясом - за умовами зберігання", - каже кухар Іра.

Сухпайки від Міноборони видають тільки тим бійцям, які їдуть на завдання. Тим, хто окопався на блокпостах, вони вже не передбачені: на місцях розгортаються польові кухні.

- Пора спати, - каже Батя. Видає спальники ("Повернути в тому ж вигляді!"), І ми прощаємося.

Вранці користуємося паузою в обстрілі і їдемо на третій блокпост 34-го батальйону в районі Горлівки. Справжній укріпрайон. Бійці зізнаються: віджали його у терористів. У котловані, виритому за допомогою техніки, можна стояти на повний зріст. Нагорі військовий з біноклем - вивчає обстановку. Земля під зенітною установкою усипана відпрацьованими гільзами. Внизу, в котловані - техніка та армійські намети. За однією з них, як нагадування про мирне життя, стоїть велосипед.

Стовпи лінії електропередач в полі після близьких вибухів схилилися до самої землі.

Комбат батальйону, полковник Дмитро Красильников зараз міг би готуватися до першого засідання Верховної Ради - Тимошенко пропонувала йому місце в прохідній частині списку. Він відмовився.

"Політика поки не для мене. Це моя особиста думка, але я повинен бути в тому місці, в якому від мене хоч щось залежить. Тоді я вважаю себе потрібним. Поки в політиці від мене нічого не буде залежати", - відповідає він на запитання, чому не пішов на парламентські вибори.

Дмитро Красильников (фото - Богдан Бортаков)

Бійці Дмитра Красильникова вступили в свій перший бій вже на четвертий день перебування в АТО. Але головною заслугою 34-го батальйону він вважає звільнення Дзержинська.

Крім того, батальйон брав участь у бойових діях в районі Дебальцево.

"Там є село Нікішине. Ми коли перший раз туди входили в липні, це було нормальне село, взагалі не займане війною. Зараз там все зруйновано, розбомблено. Це страшно"

Тепер, за словами Дмитра Красильникова, батальйон тримає більше десяти блокпостів між окупованою терористами Горлівкою та звільненим містом Дзержинськ.

- Часто обстрілюють?

"Практично кожен день. Люди дуже втомилися. Це ж дві великі різниці - перебувати місяць у спокійному Краматорську, Слов'янську або більше чотирьох місяців безпосередньо на лінії бойового зіткнення".

Бійці кажуть: краще б уже був відкритий бій, це простіше і зрозуміліше, ніж це постійне психологічне вимотування - очікування обстрілу, свисту мін або снарядів. Але в ротацію наш батальйон не відпускають.

- Що кажуть в Генштабі?

"Ну, ми теж розуміємо прекрасно - можливо, немає на кого поки міняти. Але бійцям потрібен відпочинок, хоча б діб 10-15, це було б нормально. І вони повернуться на передову. Вони нікуди не розбіжаться. Ті, хто хотів розбігтися, вже лежать в лікарні, роблять довідки за сімейними обставинами. Ми відпускаємо людей в короткострокові відпустки, але їм належить максимум 2,5 дня за місяць".

 

- Які втрати в батальйоні?

"На жаль, у нас 11 загиблих і 53 поранених за цей період. Є й такі, які отримували поранення і не зверталися за допомогою, щоб не залишати зону бойових дій".

 

"Люди реально втомлюються від щоденних обстрілів, зіткнень Це може призвести до психозу За всіма нормативами людям треба давати відпочивати Ми реально стоїмо щитом між сепаратистами і вільною землею Нам потрібне розуміння по Генштабу: .... Всі мовчать, всім зручно, батальйон стоїть, поки . немає наказу на ротацію Але це не зовсім правильно ", - говорить Патарецький.

Наприкінці жовтня 34-й батальйон територіальної оборони був включений до складу 57-ї механізованої бригади. Бійці сподіваються, що командування не забуде провести бойове злагодження.

Опубліковано в Новини Кіровоградщини

Вже понад тиждень кіровоградські волонтери з різних організацій, об'єднавши зусилля, проводять інтерактивний збір допомоги воїнам АТО-землякам з різних підрозділів.


За цей період було здійснено декілька поїздок, під час яких волонтери доставили в різні підрозділи зібрану в Кіровограді допомогу. Минуло вже понад сім днів від початку акції, а кіровоградці продовжують активно нести все необхідне і фізично допомагати в наметі.


Також, за перший тиждень акції сталося багато цікавих та зворушливих історій. Так, за словами волонтерів, до намету приніс 10 тис. гривень мужчина, який повідомив, що ці кошти передав його брат із Москви, а одного дня, до пункту збору допомоги воїнам АТО прийшла 17-річна дівчинка зі словами "у мене нічого немає, можна я вам здам свою кров?"...


А от активіст волонтерського намету Богдан, не стримуючи емоцій та не церемонячись з "епітетами" висловився з приводу поведінки переважної більшості молоді.
Детальніше дивіться у відеосюжеті кореспондента нашого сайту:

Опубліковано в Новини Кіровоградщини

Додаткова інформація