Енергетичний потенціал творчості Тараса Шевченка

  • Друк
  • Email

Наш геніальний земляк Євген Маланюк писав про вулканічну силу Шевченкового слова. Щоб зрозуміти колосальний енергетичний потенціал творчості Тараса Шевченка, треба уявити її націотворчу потужність – інакше кажучи, уявити, що сталося б з українським етносом, якби йому не явився “Кобзар”. Власне ця Головна Книга нашого народу детермінувала, надавала енергетичного імпульсу всім без винятку духовним процесам, які забезпечували формування нації.

Зазвичай, говорячи про розвиток національної самосвідомості трьох слов’янських народів – українського, російського, польського, – називають Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, творчість яких у становленні цієї самосвідомості відіграла ключову роль. Але цей ряд вибудовано не зовсім коректно. Так, названі митці і справді зіграли величезну націотворчу роль, тільки ж і Пушкіну, і Міцкевичу вона, умовно кажучи, далася легше – вони належали до державницьких націй. У всякому разі, в часи Міцкевича Польща ні на мить не забувала своє державницьке минуле і жила прагненням відродити його. Поезії ж Шевченка випало набагато складніше завдання – енергетично живити бездержавну націю, яка через свою складну історичну недолю перманентно піддавалася то відкритому, то по-ієзуїтські замаскованому етноциду. І так постійно, до сьогоднішнього дня. Змінювалася лише міра відкритості чи завуальованості етноцидних намірів.


Живемо в очікуванні миті, коли врешті-решт настане переломний момент і запрацюють на всю потужність державницькі націєтворчі механізми. Для цього необхідно не так і багато – національно свідомий президент та національно свідома, по-справжньому патріотична і ділова парламентська більшість. Лише за такої умови “процес піде”.


Одне із найочевидніших свідчень могутньої енергетичної сили поезії Шевченка є її невичерпальність. Не дивлячись на тисячі різномасштабних публікацій, спрямованих на осмислення та інтерпретацію Шевченкової творчості, вона по-суті залишається непізнаною до кінця.


Йдеться про вічну актуальність Шевченкових художніх смислів. Його твори потребують постійного перечитування, постійної переінтерпретації. При цьому актуальність сьогоднішня часом буває і злободеннішою, і багатограннішою у смисловому плані за актуальність вчорашню. Якщо до початку 90-х років минулого століття ми розуміли дивовижну за змістовою ємністю формулу Шевченка “В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля” як обґрунтований заклик до боротьби за незалежність, то з постанням України як окремої держави виявилося, що ці слова не тільки не втратили своєї актуальності, а й набули ще складнішого, більш злободенного смислу.


Тепер нам слова Шевченка прямо говорять, що державу (“хату”) ми вже отримали, але ж ця хата насправді не наша, вона стоїть “на нашій, не своїй землі”, і в ній поки що не панує своя правда, і сила, і воля. Зараз ситуація така, що не тільки народу, а і його еліті треба по-новому доростати, підніматися до осмислення геніальної формули Шевченка. Нас не хвилює те, що якісь відверті україноненависники, із явними психічними відхиленнями, дозволяють собі нагло забруднювати святий для кожної нормальної людини образ Тараса Шевченка. Хай би вони спробували, наприклад, у Польщі щось подібне сказати про Міцкевича...


Ми не проймаємося тривогою, що 90 відсотків періодичних видань друкуються недержавною мовою. Вважаємо за нормальне те, що мільйони наших громадян, рятуючись від злиднів на власній землі, розбрелися по Європі дешевою, майже рабською робочою силою. А кожної новорічної ночі приймаємо за норму те, що нам на кожному каналі будуть показувати московську попсу, ніби не маємо своїх співаків.


Постала проблема з проблем: ми є народом, більша частина якого живе поза національною культурою – для неї не існує ні своєї мови, ні своєї пісні, ні своєї книжки, ні свого кіно, ні свого театру... Здійснюється дикий, глибоко антигуманний експеримент, суть якого полягає в позбавленні народу його національної ідентичності.


У таких умовах голосом Вищого Розуму звучать Шевченкові слова, які буквально втовкмачують нам, що лише “в своїй хаті своя правда, і сила, і воля”. “Своя правда” – це, виходячи зі смислового наповнення слова “правда” в Шевченковій творчості, своя Вища Справедливість, яку треба розуміти, як право народу жити за своїми справедливими законами, що формуються в процесі державного становлення і оптимально регулюють внутрішнє життя суспільства. “Своя... сила” – це підвищена життєва енергія нації, що має власну державу і живе у благотворній атмосфері своєї культури – а це найбільш сприятлива для самореалізації форма існування. “Своя... воля” – це велике щастя бути незалежним, яке, безперечно, найпозитивнішим чином визначає якість духовного і матеріального життя.


Виявляється, що в наші часи актуальність, злободенність Шевченкової формули лише загострилася. Вона набрала іншого, більш багатогранного смислу. А все, що набуває злободенності та актуальності, – набирає енергетичності.


Йдеться тільки про одну образно-смислову Шевченкову формулу. Але ж поезія “Кобзаря” вся зіткана із подібних формул, і торкаються вони найширшого спектру як загальносуспільних національних, так і суто людських, глибоко інтимно-індивідуальних проблем. Нагадаймо бодай кілька таких образно-смислових формул із “Посланія...” – усі вони сповнені нової, вже сьогоднішньої злободенності: “Кайданами міняються, Правдою торгують”, “Полюбіте щирим серцем Велику руїну”, “Нема на світі України, Немає другого Дніпра”, “Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого”, “Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя”, “І всі мови Слав’янського люду – Всі знаєте. А своєї Дастьбі...”, “Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття – ваші пани”, “І на Січі мудрий німець Картопельку садить”. А ще таке, класичне, загальновідоме, яке кожний раз звучить як одкровення про сьогоднішній день, – одкровення, від якого мурашки починають бігати по спині:


Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.


Або:


Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.


Один із найвагоміших змістових чинників колосальної енергетичності поезії Шевченка полягає у тому, що вся вона сконцентрована на вузлових, найбільш болючих і одночасно найбільш визначальних проблемах національного життя. Йдеться про стовідсоткову, абсолютну зосередженість на тому, “що зветься Суть”. І тут важливо зрозуміти, що енергетичний заряд Шевченкових образно-смислових формул визначався не лише тим, що вони сконцентровувались на Суті, тобто подразнювали головні, життєвизначальні нерви національного організму, а містили у собі певні програми позитивного життєдіяння. Енергетичність Шевченкових образно-смислових формул визначається тим, що вони є концептами, що містять у собі спресовану, системно організовану власне концептуальну інформацію. Наочним прикладом такої концептуальності, що наділена енергією розгортання смислу, є щойно аналізована формула про “свою хату”. Інший, ще більш вражаючий приклад – концепт про малоросійство як головну проблему української нації, що домокловим мечем висить над нею вже кілька століть і яка є чи не найбільш злободенною проблемою сьогоднішнього дня:


Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять... Ох, не однаково мені.


Щоб розгорнути на всю повноту спресовані у цих рядках смисли, необхідно бодай кілька наукових монографій. Одна з них демонструвала б різноманітні способи лукавого присипання української національної свідомості, що його століттями чинила імперська – як російська самодержавна, так і радянська – влади. Друга монографія мала б дослідити, як Україна, пробуджена в огні революції 1917 року, зробила спробу стати державою, і майже стала нею, але ось та чинена віками приспаність національної свідомості привела зрештою до того, що та держава не змогла себе захистити: під Крутами п’яну матросню Муравйова, послану Лєніним, зустріли не війська, керовані, скажімо, малоросом Махном, а кілька сот київських студентів та гімназистів...


Наведений приклад засвідчує першооснову геніальної пророчості Шевченка – його здатність до глибинного аналізу ситуації, проникнення в її Суть. І це стосується не тільки пророчості, виявленої у поезії “Мені однаково...”. Шевченко чи не першим у світовій літературі висловив сутність тоталітарної системи (“Сон”), розкрив аморальність колоніалізму (“Кавказ”). Важливо зрозуміти, що основи цих явищ він виявляв усебічно, або ж, кажучи сучасною мовою, системно. Власне і глибинність, і системність художнього осмислення явища і є одним із генераторів енергетичності поезії Шевченка. У процесі сприймання саме ці особливості Шевченкових творів буквально збурюють інтелектуальну сферу адекватного (імпліцитного) читача.


Григорій Клочек

Останнє редагування Субота, 09 березня 2013 08:47
Loading...

Прокоментувати:

Activate checkbox for comment *

Додаткова інформація