Без права на слабкість. Жіночі обличчя кіровоградського волонтерського руху (ФОТО)

  • Друк
  • Email

Сьогодні, 5 грудня весь світ відзначає День Волонтера. 
В сучасному індивідуалістичному світі, орієнтованому на егоїстичні цінності і персональний успіх за будь-яку ціну, служіння громаді, якимось вищим гуманним цінностям,  здавалось контрастним, непереконливим і точно не мейнстрімним.


Безкорисна турбота про ближнього, боротьба за моральні і національні ідеали, честь, гідність, принциповість, подвиг і героїзм  - всі ці майже книжні поняття матеріалізувались цьогоріч для багатьох українців, які вже й не сподівались на своєму досвіді їх спізнати. 


Революція Гідності і війна, що розпочалась одразу після неї, явили катастрофічну економічну ситуацію держави і повну недієздатність більшості життєво важливих державних інститутів. Майже втрачаючи свою державність, українці нарешті усвідомили її цінність і не шкодуючи ні сил ,ні ресурсів, ні навіть власного життя кинулись на її порятунок.
Небувале національне піднесення дало поштовх цунаміподібній хвилі волонтерського руху. Скидається враження, що ціла країна перетворилась на неспокійний вулик. Люди нескінченними потоками несуть гроші, речі, продукти для тих, хто  захищає їх на передовій від оскаженілого агресора.


Але для того, щоб все це конвертувалось в дійсно корисну допомогу, щоб було доправлено за призначенням і бажано якнайоперативніше, в нашому суспільстві з'явились - волонтери, ні не так, - ВОЛОНТЕРИ. Люди, які не за гроші, не за обов'язком,  а лише за покликом серця звалюють на себе всю відповідальність за забезпечення окремих підрозділів українського війська і армії вцілому.
Саме на їх плечах сьогодні тримається безпека воїнів, нормальне харчування і звісно тепло.

 

Саме вони, нині є найвпливовішими людьми в нашому суспільстві. Їх дослухаються, ними захоплюються на них прагнуть бути схожими, їм намагаються допомогти.
На честь свята, ми хочемо приєднатись до привітань і побажати нашим волонтерам сил, наснаги і якнайскорішого завершення війни.


А для всіх читачів, хто можливо досі не знайомий з найвідомішими кіровоградськими волонтерами, пропонуємо зробити це негайно.

Ті ж , хто слідкує за їх діяльністю мають чудову можливість відкрити щось нове в зовсім не слабких, але надзвичайно красивих наших дівчатах.


Ми задали кілька питань шести таким різним і таким неймовірно вольовим і діяльним кіровоградським волонтеркам.
І пропонуємо Вам їх відповіді для того, щоб краще зрозуміти чому вони це роблять, що відчувають і головне отримати заряд бойового духу і віри в перемогу. 

А запитання були наступні:

 - Коли тебе це поглинуло? Чи уявляла ти, що це так на довго затягнеться і займатиме стільки твого часу і зусиль?
 - Як змінила тебе війна?
 -Чи встановлюєш ти особисті стосунки з підшефними, як справляєшся з хвилюванням за них?
-Чи доводилось втрачати когось за цей час ?
- Що додає сил?
- Чи є в тебе плани чим займатимешся в мирний час після перемоги?
 -Чому Україна переможе? 

Оксана Червоная (Армія SOS) 

Коли тебе це поглинуло?

 Весной была надежда, что после президентских выборов ситуация кардинально изменится в лучшую сторону. Но очень скоро стало понятно, что это иллюзии. Поэтому в июне и была создана наша Армія SOS Кіровоград. Вошли в нашу команду те, кто реально стремился помочь армии.

Чи уявляла ти, що це так на довго затягнеться і займатиме стільки твого часу і зусиль?

Понимала, что это все быстро не закончится, но не думала, что это поглотит все мое время и силы.

Як змінила тебе війна?

Более недоверчиво стала относиться к людям. Я очень открытый в общении человек, не люблю, когда говорят неправду или поступают не по совести, а сейчас сталкиваюсь с этим очень часто.

Чи встановлюєш ти особисті стосунки з підшефними, як справляєшся з хвилюванням за них?
Вся наша работа построена на личных отношениях, потому, что мы не работаем через штабы. Это может быть командир роты, подразделения, просто военнослужащие.
Конечно, когда знаешь их лично, волнение и страх за них увеличивается в разы.
Бесконечно сверяешься с картой, кто, где, что там происходит в любое время суток.
Успокоить сможет только одно- окончание войны.

Чи доводилось втрачати когось за цей час ?

Когда этим живешь, потеря каждого бойца принимается очень болезненно.
Когда знаешь погибшего лично-вообще трудно перенести. Так было с Женей Подолянчуком. До сих пор не могу поверить, что его нет. С ужасом понимаю, какие глубокие раны остаются у тех, кто воевал рядом, хорошо знал, любил.

Що додає сил?

Осознание того, что наша работа необходима, потому, что в нынешней ситуации волонтеры взвалили на свои плечи то, что не захотела , а часто и не могла делать государственная машина. А бойцы на фронте должны четко видеть поддержку населения, понимать, за кого они воюют, знать, что нам не безразлично как они там.
Одним словом- никто кроме нас.

Чи є в тебе плани чим займатимешся в мирний час після перемоги?

Тем, чем и занималась 11 лет до этого. Книгами. Сейчас очень сложно выкроить время для бизнеса, потом, надеюсь, вернемся в нормальный ритм.

Чому Україна переможе?
Потому, что война сплотит всех нормальных людей, а вместе мы- сила.
Война проявила каждого человека. Уже сейчас можно понимать, на кого можно рассчитывать в дальнейшем, кто не подведет.
Наша нация возрождается сейчас, просыпается после многолетнего оцепенения
и когда мы проснемся- это будет новая страна, которую мы будем любить и гордиться.
 

Наталя Салімова 

Коли тебе це поглинуло?

 Плавно переросло з Майдану, але цілковито поглинуло, коли стало зрозуміло, що хлопцям потрібна підтримка, з травня місяця - це основне, чим я займаюся!Особисте життя відійшло на задній план.

 

Чи уявляла ти, що це так на довго затягнеться і займатиме стільки твого часу і зусиль?

Аналізуючи події Абхазіїї, Предністров’я, було зрозуміло, що це швидко не вирішиться! Відразу був настрой на довготривалу боротьбу.

Як змінила тебе війна?.

Змінила кардинально! Слова "Україна понад усе!" стали сенсом життя, а не лозунгом.

Чи встановлюєш ти особисті стосунки з підшефними, як справляєшся з хвилюванням за них?

Не можливо не встановити особистих відносин, так як беручи специфіку моєї роботи, ми в першу чергу їдемо туди, де ще не було волонтерів. І все, що накопилося за весь час, вони висловлюють нам! Постійно телефонують! Телефон працює 24 год. на добу! Дуже хвилююся! Коли запитують, чи страшно їхати туди? Ні, не страшно, страшно полишати хлопців і знати, що ввечері тут буде обстріл, страшно весь цей час чекати від них звістку!Волонтерство - це не робота, не професія, це поклик душі, без душі не можливо в цій справі, тому важко!

Чи доводилось втрачати когось за цей час ?. Багато втратив ДУК! Дуже важко це переживати!

Що додає сил?

Сили додають прості українці з України, з усього світу! или додає, момент зустрічі з нашими військовими! Розуміння того, що ти хоть крихтою допоміг!

Чому Україна переможе?

Переможемо, за ними правда! Ми боронимо мир, майбутнє наших дітей!Не ми в ростові воюємо

 

Юлія Мартинюк(Українська Варта) 

Коли тебе це поглинуло?

14 июля вечером , 34 бат. выехал в зону ато .16го они прибыли под Горловку, по дороге 

уничтожив одного из помощников боевика «Лешого». Через неделю ко мне приехал друг и 

сказал что нужно помогать ребятам , во многом нуждаються и без нас никак. 

Чи уявляла ти, що це так на довго затягнеться і займатиме стільки твого часу і зусиль?

С первого дня это занимало 24 часа в сутки, 7 дней в неделю.То что это будет так долго и 

не думала, надеялась, что максимум месяц, ну два ...
Як змінила тебе війна?

Война изменила кординально, разделив жизнь на «До» и «После» , на «Тут» и «там» . И

сделала намного сильнее чем была . 

Чи встановлюєш ти особисті стосунки з підшефними, як справляєшся з хвилюванням за них?

Они для меня теперь все как родные, многих из бат. знаю лично. Когда ребята уезжают, 

провожаешь их и сердце замирает, желаешь им счастливого пути, мысленно крестишь и 

просишь вернуться живыми! С волнением не справляюсь никак ... просто не показываю, 

нельзя не переживать за тех с кем еще вчера пил кофе в мирном городе и смеялся, а сегодня 

этот человек засыпает под звуки обстрелов 

Чи доводилось втрачати когось за цей час ?

Да, к сожалению, пришлось... Потеряли прекрастного человека, хорошего друга, отца 

маленькой девочки Диму Придатка из 3го полка.. 
Що додає сил?

Силы придают они, ребята, которые звонят с передовой и просят помочь, иногда 

банальными вещами, потом они звонят и говорят «Спасибо» , это много стоит. И те которых 

проважаем, они просят, что бы их ждали и тогда у них будет стимул вернуться . 
Чи є в тебе плани чим займатимешся в мирний час після перемоги?

В планах помогать раненным бойцам. Семьям погибших и их деткам, ведь они отдали 

свои жизни за нишу мирную жизнь тут. 
Чому Україна переможе?

Потому, что если уже наш народ встал с колен , то обратно его не поставить . Наша 

нация оказалась сильнее чем ожидалось . И это не первый день и месяц, доказывает наш 

маленький город с большим сердцем.


Настя Войчук 

Коли тебе це поглинуло?

Все почалось з Celox). Я допомагала з самого початку, але пасивно (могла переказати/дати 

якісь гроші чи щось купити і передати). Потім, на початку червня, мама мого друга – Стьобал Лєна, попросила дізнатись за Celox за кордоном, так як в мене там є рідні і друзі, з цього все і почалось. Вона перша, не змогла дивитись на це все зі сторони і проявила ініціативу допомоги нашим односельцям (спочатку, тепер коло підопічних набагато ширше) і підключила, підтягнула всіх нас. Так і з’явилась наша неофіційна, негласна 

команда). Друг (Стьобал Дмитро) займається разом з Лєною пошуком, замовленням, купівлею, відправкою (більша частина роботи на них), Саркісов Влад забезпечує нас медикаментами, я більше по збору коштів і по Celox). В цьому мені допомагають мої 

дівчата-однокласниці, друзі, подруга з Німеччини, знайома з Чехії, рідні, а також багато-багато інших людей. За що їм велика подяка!

Чи уявляла ти, що це так на довго затягнеться і займатиме стільки твого часу і зусиль? Хоча я дуже мрійлива і т.д., але в даному питанні – реалістка ще та… я чудово 

усвідомлювала і усвідомлюю на скільки це затягнеться. А про свій час і зусилля, чесно кажучи, не думала. Єдине відчуття – що можеш робити більше, а спати менше!))))

Як змінила тебе війна?

Мене не змінила! І моїх друзів, поплічників, знайомих не змінила! Лише проявила більш гостро все те, що було і є в нас всередині. Чесність, щедрість, мужність, готовність 

самопожертви проявляється в ширших рамках і стає інколи безмежною. Підлість, нахабство, боягузтво, байдужість, шкурність – випирають пухлиною. Все дуже просто – 

спочатку революція, зараз війна показують нам хто є хто! От і все. Деякі люди самоусунулись з мого життя у світлі всіх подій. Більша кількість –з‘явилась!

Чи встановлюєш ти особисті стосунки з підшефними, як справляєшся з хвилюванням за них?

З усіма підшефними ми, точніше це робить Лєна, контактуємо особисто, тому що допомога – адресна. А загалом, ці стосунки вже давно встановлені, тому, що переважна 

більшість наших підшефних – це люди, яких ми особисто знаємо, вчились в одній школі, маємо спільних друзів і т.д. 

Дуже дорога мені людина зараз захищає Україну… Але як не парадоксально, не являється моїм підшефним) не довзоляє)… Тому подвоєне хвилювання зашкалює щодня і єдиний 

спосіб його хоча б трошки подолати – це щось робити, допомагати!
Чи доводилось втрачати когось за цей час ?Так…знайомого

Що додає сил?

Мотивацій є багато. Основна, загальна – це, звичайно, прагнення досягнути кінцевої мети – ПЕРЕМОГТИ. Своєрідним результатом твоєї роботи, який живить і додає сил, наснаги 

є: довіра людей (я нічого ні в кого не прошу, люди самі, знаючи мене, пропонують допомогу…інколи дуже значну), підтримка, подяка. Нещодавно додатковим мотиватором 

особисто для мене стало одне фото – фото після бойового завдання…дивишся і розумієш, що не можеш нічого не робити, ні фізично, ні морально, просто не можеш НЕ РОБИТИ!

Чи є в тебе плани чим займатимешся в мирний час після перемоги?

Тим, що і раніше - буду жити і насолоджуватись життям, тільки тепер в «хорошій» Україні!))

Чому Україна переможе?

Тому що українці на це заслуговують… Це буде тривалий і складний процес, але іншого виходу немає… Без України нам н’іде буде бути і нас не буде. Тому, доки є сили, всі, хто самоідентифікує себе українцями будуть стояти і вистоювати!!!


Інна Колпак 

Коли тебе це поглинуло?Началось с оккупации Крыма-пришло осознание себя как украинки, до этого в душе жили 15 республик и я их часть.

У меня было много счетов и на них я отправляла денежку, а после 28,29 июля когда погибли сразу 9 (!) человек меня укрыло с головой. Колядовала по друзьям, покупала нужные вещи ребятам и передавала волонтерам или лично солдатам, как то они мне на пути попадались "Вы откуда и куда" -а может вам пригодиться и т.д. Старалась не пропустить ничего

Чи уявляла ти, що це так на довго затягнеться і займатиме стільки твого часу і зусиль?

Думала что все закончится быстро и никогда и подумать не могла что цена на какую то личную женскую штучку будет измеряться ценой балаклав, носков и т.д.
Як змінила тебе війна?Научила любить, жалеть и люто ненавидеть! Гордиться своей страной и нашим народом!

Чи встановлюєш ти особисті стосунки з підшефними, як справляєшся з хвилюванням за них?

С ребятами постоянно на созвоне-если у них что то не так-страшно и сразу включаешь мозги в плане как помочь
Чи доводилось втрачати когось за цей час ? Каждое известие о погибшем-больно до тошноты от потери и от ненависти, кого лично знаю-к счастью живы!
Що додає сил? Желание поскорее что бы война закончилась и проснуться утром с улыбкой, страшно смотреть в глаза женам и матерям! А самое главное-я такая не одна-вместе мы сила!
Чи є в тебе плани чим займатимешся в мирний час після перемоги? Планы после войны?-ЕСТЬ! У меня уже целый список бабуличек и дедулек-мы им тоже нужны! И конечно раненные их семьи и семьи погибших-сделать все, чтобы наши герои жили и их помнили поименно!
Чому Україна переможе? Украина победит-потому что ТАКИХ людей как у нас-нигде не встречала-свободолюбие и верность добру, самопожертвование, любовь к ближнему-все 10 заповедей блюдем и Господь нас не оставит! Как то так

 

Вікторія Касьянова (Грамадська Варта) 

Активною допомогою військовим почали займатись з травня, після того, як наш друг, колега пішов добровольцем. Долею країни були стурбовані ще з початку подій на Майдані, тому коли нависла така страшна загроза, як агресія з боку країни, яку ми всі вважали братньою, питання допомагати чи ні нашим військовим навіть не обговорювалось. Під прапором нашої громадської організації згуртувались небайдужі, однодумці, з"явились партнери та спонсори. Варто сказати, що багато людей готові допомагати військовим чим тільки можна, віддаючи останнє. І хоча військовий конфлікт затягнувся на стільки місяців, ми не відчуваємо зменшення підтрики. Разом з військовими готові стояти стільки, скільки потрібно. З хлопцями намагаємось підтримувати контакт, спілкуємось по телефону, тримаємо контакти з родинами. У перемозі не просто впевнені, а впевнені на

У перемозі впевнені на всі 100%, бо нація, яка бореться за свою свободу і незалежність - непереможна! А поки, пам"ятаймо девіз-заклк нашої організаціїї "Громадська варта": "Я допомагаю і тебе закликаю!"

Останнє редагування П'ятниця, 05 грудня 2014 15:14
Loading...

Прокоментувати:

Activate checkbox for comment *

1 коментар

Додаткова інформація