Все більше людей розуміють стратегічну важливість України як найбільшої країни Європи з величезним потенціалом

Після цілого ряду позитивних подій, українці, нарешті, відчули «прихід весни».

«Скарги на життя – українська національна звичка, але останнім часом у нас було чимало хороших новин», – говорить заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Наталія Микольська в інтерв'ю, перебуваючи з торговою місією в Канаді. «Нафтогаз виграв у Газпрому в арбітражному суді Стокгольма. Важливість цієї перемоги в тому, що ми можемо купувати газ у Росії за ринковими, а не за завищеними цінами».

Арбітражному суду ще належить вирішити долю зустрічного позову Нафтогазу до Газпрому про націнки на суму $30,3 млрд.

«Припиніть говорити, що в Україні нічого не змінюється, – написав на своїй сторінці в Facebook Владислав Рашкован, заступник виконавчого директора МВФ. – Подивіться на результати останніх двох місяців».

Боротьба була довгою і виснажливою. На культурному рівні українці вибрали Європу, а не корумповану радянську систему

Справді, прогрес очевидний. Ось короткий список з 15 стрибків вперед, за якими підуть й інші перемоги:

1 червня. Канада ратифікувала угоду про вільну торгівлю з Україною.

31 травня. Міжнародний арбітражний суд у Стокгольмі відхилив спірні вимоги Газпрому за принципом «бери або плати», прийнявши рішення на користь Нафтогазу.

30 травня. Сенат Нідерландів схвалив ратифікацію угоди про асоціацію між ЄС і Україною.

30 травня. Державна система Prozorro продала активи збанкрутілих банків на один мільярд гривень.

17 травня. Європейський союз схвалив безвізовий режим з Україною.

13 травня. Пісенний конкурс Євробачення, що відбувся в Україні, отримав відмінні оцінки від Європейського мовного союзу.

3 травня. Україна піднялася на тридцять пунктів в рейтингу Global Open Data Index, обігнавши більшість країн ЄС. Україна тепер займає 24-у сходинку, розмістившись після Швеції, Німеччини та Гонконгу.

Квітень-травень. В рамках стратегії лібералізації валютних операцій, Національний банк України скасував низку вимог щодо контролю над рухом капіталу.

26 квітня. Президент Петро Порошенко підписав закон, що спрощує процедури капіталізації та реорганізації банків.

19 квітня. Кабінет міністрів затвердив фінансування днопоглиблювальних робіт нового зернового терміналу, який в даний час будується компанією MV-Cargo, яка є спільним підприємством Cargill. Загальний обсяг інвестицій становить $150 млн, а також фінансується ЄБРР і МФК.

14 квітня. Порошенко підписав закон про трирічне бюджетне планування.

13 квітня. Верховна рада затвердила закон про ринок електроенергії, який вводить низку важливих реформ для лібералізації енергетичного ринку країни.

3 квітня. Міжнародний валютний фонд затвердив виділення чергового траншу в розмірі $1 млрд, в результаті чого загальна сума виплат складе $8,38 млрд.

3 квітня. В рамках реалізації проекту Європейського банку реконструкції та розвитку, набув чинності закон про фінансову реструктуризацію і почав роботу секретаріат з фінансової реструктуризації.

1 квітня. Міністерство фінансів запустило автоматичний електронний реєстр відшкодування ПДВ.

Вражаючий список. А ось ще чотири досягнення:

1. Нове Національне антикорупційне бюро України заарештувало двох високопоставлених чиновників за звинуваченням у корупції.

2. МВФ виділив Україні $1 млрд, але прив'язав це фінансування до реформ, а саме до створення Антикорупційного суду і надання додаткових повноважень для Національного антикорупційного бюро України.

3. Цього року в Україну заходить лоукостер Ryan Air. Це визнання ділової та туристичної значимості для країни Європи, воно буде сприяти економічному зростанню, створить здорову конкуренцію на ринку і збільшить потік туристів.

4. І останнє, але не менш важливе. Теми російського скандалу в Сполучених Штатах і втручання Росії у французькі вибори не сходять зі сторінок світових видань, зруйнувавши надії Путіна на те, що санкції будуть скасовані або хоча б ослаблені. В той же час це піднімає авторитет України і підкреслює її важливість як форпосту боротьби з амбіціями Путіна про світове панування.

Все більше людей розуміють стратегічну важливість України як найбільшої країни Європи з величезним потенціалом. Україна є четвертою у світі державою за рівнем освіти. Вона - третя в світі з IT-аутсорсингу після США та Індії.

Україна – сільськогосподарський гігант, який є найбільшим експортером соняшникової олії, другим за величиною експортером зерна і третім за величиною експортером кукурудзи. Україна стане одним з двигунів світової економіки, поваливши корумповані еліти і перемігши Росію.

Боротьба була довгою і виснажливою. На культурному рівні українці вибрали Європу, а не корумповану радянську систему. І хоча багато хто з нас хотіли б більш швидких змін, факт полягає в тому, що ніщо і ніхто не може піти наперекір власній долі.

 

Оригінал

Опубліковано в Суспільство

Олександр Хара, дипломат і експерт фонду "Майдан закордонних справ" проаналізував "новий" зовнішньополітичний курс України в ефірі 5 каналу.

Експерт зауважив, що рішення Верховної Ради є безумовно позитивним кроком вперед, оскільки держава не може керуватися чимось іншим, окрім як чітко визначеною законодавством державною політикою, і тепер усі наступні закони повинні узгоджуватися з визначеним курсом. "Це надзвичайно важлива річ для формування політики, і не лише під час виборів", - зауважив пан Хара.

Наскільки Україна близька до здобуття членства в Альянсі, які чинники на це впливають, чи готова наша держава до цього взагалі - ці та інші питання так само отримали свою експертну відповідь.

 

У другій частині ефіру основною темою обговорення стали парламентські вибори у Великій Британії: чи справді консерватори мають міцні позиції, як повпливають нещодавні теракти в країні на результати виборів, у чому полягають економічні аспекти політики кожної з партій Об'єднаного Королівтсва, шотландське питання та інше.

 

 

 

Опубліковано в Політика

"У Сполучених Штатах Америки розуміють, що Росію треба послаблювати скрізь. Це грає нам на руку", – Богдан Яременко, дипломат, голова правління фонду "Майдан закордонних справ", в інтерв'ю для журналу "Країна".

США можуть замінити військову допомогу Україні на кредити. Що це за сигнал?

– Що до нас ставляться, як до потужної країни. Маємо платити за свою безпеку. Не годиться випрошувати у Вашингтона лопаті для вертольотів і протитанкові установки. Трамп усім європейським партнерам каже: починайте платити за себе самі.

Тільки три держави – Японія, США і Німеччина – випускають станки шостого покоління. Конкурують між собою в економіці. Тим часом США платять 3,5 відсотка свого валового внутрішнього продукту на оборону і цим захищають Європу. А Німеччина не виділяє навіть задекларовані 2 відсотки.

Кредити на військову допомогу Україні вписуються у Трампівську риторику.

Що це змінить для нас?

– Підштовхують до вибору: або станьте державою, або зникніть. Це – ваша проблема, а не американська. Але продаватимуть не все. Визначають: а чи не занадто, що отаку-то штукенцію матимуть ті хлопці? Чи не занадто вони "індіанці" для цього? Чи не буде погано Америці, якщо таке озброєння потрапить в їхні руки? Це – питання домовленостей.

З другого боку, це формує новий рівень відносин. Платиш – і хтось у тобі стає зацікавлений. У США зараз немає зацікавлених Україною. Крім групи експертів. Як правило, це колишні посли. Мають з'явитися мільярдери, які зателефонують президенту і скажуть: "Дональде, там хороші хлопці з України. Треба допомогти". Коли почнемо платити, такі з'являтимуться.

Таки заплатимо?

– Ця влада – ні. Не готова пожертвувати власним збагаченням заради інтересів держави. Якась наступна обов'язково це зробить. Поки що держзамовлення – це система перекачування коштів у руки тих, хто їх розподіляє.

Як змінилися стосунки Євросоюзу і Сполучених Штатів?

– Ще років 10 тому Європа була галасливим, неорганізованим, безневинним союзником. Зараз стала торговельно-економічним конкурентом. Хоча не політичним. Зросла роль Німеччини, Франції, Великої Британії.

Трамп віддзеркалює це. Говорить карикатурно, але озвучує справжні проблеми. Але з точки зору безпеки й цінностей, американці дивляться на Європу як на союзника.

У Кремлі все чітко з визначенням основних напрямків розвитку. Однак нестабільна внутрішня ситуація, політична, економічна, демографічна. Ніхто не візьметься сказати, що позиція Росії щодо Криму, Сирії не зміниться за рік чи два.

Більш-менш передбачуваний Китай. Але він дуже залежить від світової економіки.

Загалом сьогодні у світі є прогнозована непрогнозованість.

Чи спрацює економічний фактор так, що Росія відмовиться від окупованого півострова?

– Через фінансові труднощі Москва ніколи не скаже: "Забирайте назад Донбас і Крим". Скоріше зроблять свій народ жебраком. Але окупація і війна підривають економіку Росії. Маємо довести до такого рівня виснаження, коли наші силові спроби повернути Крим не зустрічатимуть очевидного спротиву. Вони будуть або не в стані, або зважуватимуть, чи треба їм боротися аж так.

Як остаточно обрубати зв'язок із Росією?

– Треба розірвати дипломатичні відносини. Решта відпаде автоматично. Й оголосити воєнний стан, аби видворити з України збройні регулярні й нерегулярні підрозділи РФ. Це ознаменує політику спротиву Росії. Не терористам – як АТО, а конкретній державі.

Зараз це відбувається хаотично. Відтак немає результату.

Квоти на українську мову на телебаченні – не запізніле рішення?

– Це жест відчаю. Я жив у мовному гетто. У 1960–1970-х україномовні родини в Києві майже всі одне одного знали. Коли в магазині звертався українською, реагували: "Этот мальчик – из села". Був у меншості на своїй землі. Моє гетто розширили до 75 відсотків. Дякую. Квоти слід запроваджувати на неукраїнське.

А як щодо інших заборон?

– Підтримую заборону компаній, яким належать російські соцмережі та сервіси. Це – інструмент вивчення громадської думки і впливу на неї. В Росії він добре розроблений. В Україні – ні. Є загрози, що і в нас ним користуватимуться безвідповідально, але хтось це робитиме і правильно. Заборона поверне частину грошей з реклами. Напевне, це дасть шанс українському сектору трохи заробити.

Політика перетікає в інтернет?

– Політична боротьба відбувається у мізках, як і раніше. А інтернет стає все помітнішим засобом комунікації. Бо найбільш масовий і демократичний.

Чим може скористатися Україна з того, що показали перші місяці президентства Трампа?

– Півроку тому експерти з усього світу, і ми теж, кричали, що Трамп нас здасть. Домовиться за нашою спиною з росіянами. Результат перших 100 днів – чітка заява про підтримку України. Сказав, не буде торгуватися навколо Криму чи Донбасу, хоча й домовлятиметься з Москвою про Сирію. Отримали знову кредит довіри.

Але це не наша заслуга?

– Частково – й наша теж. Спрацювало антитрампівське лобі. Американського президента обставили червоними прапорцями, загнали у вікно можливостей. Щойно перейде межу, почнуть згадувати проросійські гріхи. Зорі поки що нам сприяють. В американському конгресі, в експертному середовищі чимало прихильних до України впливових гравців. Їхнє розуміння інтересів США збігається з нашими прагненнями американської допомоги.

Велика частина вашингтонського істеблішменту – військові. Мислять так: що може знищити мою державу? Китай або Росія. А хто робить спроби? Китай не загрожує, а РФ втручається у вибори, веде шпигунську діяльність, організовує провокації і має ядерну зброю. Війна для них – це не стріляти з автомата в окопі. А вибудовувати стратегію, шукати союзників. Тут і перетинаються наші інтереси. В Америці розуміють, що за таких умов треба послаб­лювати Росію скрізь. Що грає нам на руку.

Як змінюватиметься світ?

– Іншим ставатиме характер відносин між державами. Раніше США могли диктувати правила глобальної торгівлі. Зараз втрачають цю роль. Бо Китай став потужним, і в нього – своє бачення. Навряд чи йому можна буде щось нав'язати. Стає неможливо тиснути й на такі країни, як Бразилія. Звідси – перерозподіл сфер впливу.

Правила гри змінюються дуже швидко. Де найбільше зійдуться інтереси і відбудеться тертя, може статися вибух. Він затягне всіх у війну. На це скидається ситуація в Кореях чи Сирії, але не в Україні. Загроза такого сценарію зростає. Гравці підвищують ставки. Це причина для нас не вірити ні в які можливості миру з ­Росією. Коли всі підвищують ставки, понизити свої – це програти двічі. Спершу – в цій грі, а потім – у глобальній.

Якщо третя світова, то якою вона буде?

– Ніхто не знає. Все більше країн володіють ядерною зброєю. Змінюються технології та філософія її використання. Зокрема, упереджувальні удари та мініатюрні ядерні боєприпаси. Основні гравці – Росія, США – працюють над створенням не великої ядерної бомби зі здатністю знищити місто, а такої, що завдасть удару точково. Змете завод і щось навколо нього. Досі філософія була така: ядерна зброя – це не зброя поля бою, а засіб стримування. Якщо людство переступить психологічний бар'єр і ядерні боєголовки застосують на полі бою, станеться глобальна ядерна катастрофа. За малим вибухом буде більший, за тим – ще більший.

Якщо не світова війна, то що?

– Може бути й м'якший варіант – велика кількість регіональних конфліктів. Однак вони будуть відчутні для всіх. За маленькими країнами стоять великі. Тож напруження зростатиме.

Бойові дії – останній етап війни. Спершу створюють озброєння, зараз з'являються причини його застосувати.

Які?

– За часів холодної війни ситуація була гостра. Але її збалансовувало розуміння, що ніхто не переможе. Зараз є підстави поводитися агресивніше: кожен переконаний, що може отримати більше. Ідеологічні, політичні, інформаційні війни ведуть уже давно. Кібернетичні: втручання у вибори – це опрацювання алгоритмів військового застосування кібернетичної зброї. Її вже використовують: США в іранську мережу запустили вірус. Той розганяв пристрої для збагачення урану до неконтрольованого стану, і вони вибухали. Ці схеми вдосконалені, й кожен розуміє, на що здатен. Але не знають, на що спроможні інші. Ідеться не тільки про США, Китай і Росію. Багато над цим працюють Ізраїль, Велика Британія. До чогось готується Євросоюз. Москва цю ситуацію розкачала.

Що може стримати світ від глобальної війни?

– Бажання жити.

Опубліковано в Політика
Історія українських реформ ще не закінчена. І щоб зрозуміти перспективи країни, варто пригадати, якою вона була ще три роки тому

На Заході багато хто готовий списати Україну з рахунків. Помилково вважаючи, що реформи призупинилися, корупція поширюється все більше, а країна перебуває у стані війни. Але реформи в Україні не завершилися.

Щоб зрозуміти перспективи України, потрібно зрозуміти ситуацію, в якій країна була в 2014 році, коли почалося реформування. Два десятиліття корумпованої та беззаконної олігархічної системи тягнули державу назад, так само як і спадщина сімдесяти років деструктивного комуністичного режиму. Додайте до цього анексію Криму, торгову війну, ініційовану Росією, і військовий конфлікт на сході, активно розпалюваний Росією. Вимальовується картина країни, яка зіткнулася з серйозними перешкодами.

Але Україна вистояла і подолала ці бар'єри. Після зниження ВВП на 17%, в 2014-2015 роках, економіка зросла на 2,3% в минулому році. Показник перевищив очікування експертів. Навіть МВФ прогнозував лише 1,5% зростання ВВП на 2016 рік.

Найбільші досягнення держави в області реформ відбулися в областях макроекономічної стабілізації, чищення банківського сектора і, всупереч поширеній думці, боротьби з корупцією.

В умовах макроекономічної стабілізації різко скоротився дефіцит державних фінансів – з 10,5% ВВП в 2014 році до 2,2% у 2016 році. Частка державних витрат у ВВП знизилася з більш ніж 50% ВВП в 2014 році до 40,6% у 2016 році. Курс валюти стабілізувався після зміни валютного режиму з фіксованого на плаваючий обмінний курс. Крім того, стабілізувалася інфляція.

Україна 

Багато українських банків були раніше просто банкоматами для своїх власників, залучали депозити, а потім розподіляли їх в якості кредитів між позичальниками, які в підсумку нічого не повертали. А держава повинна покривати збитки за рахунок платників податків. Сьогодні введені суворі правила нагляду: майже половина з 180 банків країни закрита, інші змушені збільшити статутний капітал. Приватбанк – найбільший банк країни – був націоналізований після нездатності збільшити капіталізацію.

Очищення банківської системи стало одним з найбільш важливих антикорупційних заходів, реалізованих на даний момент. Корупція, як і раніше є великою проблемою, але поліпшення, що відбулися останнім часом – не малі і далися не дуже й легко.

Найбільшим джерелом корупції залишалися субсидовані ціни на енергоносії, що дозволяли олігархам купувати дешеву енергію і продавати її за нерегульованими цінами підприємствам або на експорт, заробляючи на цьому мільярди. Ця схема обходилася державі приблизно 10% ВВП в рік. 1 травня 2016 року субсидії з тарифами на електроенергію для домашніх господарств були анульовані – на рік раніше, ніж було передбачено програмою МВФ.

Крім того, за останні три роки Україна скасувала понад 3 000 нормативних актів, що були основою корупції і тиску на бізнес. Кількість дозвільних документів скорочено на 40%, ліцензійних документів – на 46%, а обов'язкових сертифікатів – на 90%.

Третє основне джерело корупції – державні закупівлі. Починаючи з 1 серпня 2016 року, всі державні установи України повинні використовувати електронну аукціонну систему ProZorro. ProZorro робить закупівлі повністю прозорими і мінімізує простір для корупції. У минулому році система отримала престижну нагороду World Purchasing Awards.

Справи йдуть до ладу і в сфері правосуддя. Почали діяти нові антикорупційні агентства, підтримувані західними країнами. Зокрема, Національне антикорупційне бюро виявилося досить ефективним, щоб ініціювати перші в країні випадки звинувачення чиновників вищого рівня. Всі державні службовці та посадові особи зобов'язані вказувати своє майно і доходи в електронних деклараціях. У 2016 році була започаткована масштабна і амбітна судова реформа.

Але історія українських реформ ще не закінчена, і багато інших сфер, як і раніше, вимагають уваги. В Україні понад 3 000 державних підприємств, а у сфері приватизації, як і раніше спостерігається незначний прогрес. Лібералізація ринку землі була відкладена. Це означає, що семи мільйонам приватних власників 28 млн гектарів землі заборонено продавати свої ділянки протягом більш ніж 15 років, а макроекономічна стабільність, як і раніше досить крихка.

Як і скрізь, реформи в Україні – скоріше політичне, а не технічне питання. На щастя, в Україні було кілька адміністрацій, орієнтованих на реформи. У перші два роки після Евромайдану реформи просувалися урядом прем'єр-міністра Арсенія Яценюка. Мова йде як про прем'єра, так і про його міністрів фінансів та економіки іноземного походження (Наталія Яресько та Айварас Абромавічус) а також Валерії Гонтарєвої, голови Національного банку.

Після зміни Кабміну у квітні 2016 року прем'єр-міністр Володимир Гройсман та кілька його ключових міністрів стали головною рушійною силою реформ. У Гройсмана складне становище, але він демонструє сильні лідерські якості та навички спілкування, у нього є бачення, воля і сміливість провести необхідні реформи. На другому році прем'єрства він зверне увагу на деякі слабкі місця України, в тому числі реформи у сфері пенсійного забезпечення, охорони здоров'я та освіти.

Більш широка підтримка в парламенті стане ключем до успіху реформ в Україні, так само як і призначення реформаторів на дві ключові посади, які нещодавно стали вакантними: голови Національного банку і голови Фонду державного майна, органу, відповідального за приватизацію. На щастя, в Україні також є сильне громадянське суспільство, підтримка західних країн і пов'язаних із ними міжнародних фінансових інститутів.

Україна може це зробити. Ми зробили це в Словаччині, і Україна нічим не відрізняється.

 

Оригінал

Іван Міклош

Опубліковано в Політика
Для оснащення силових структур України закуплені і оперативно поставлені в підрозділи армії і Нацгвардії зарубіжні снайперські патрони. З огляду на гостродефіцитність таких боєприпасів, хочеться сказати - перемога. Але після короткого періоду застосування цих боєприпасів ситуація набула зовсім інших рис. «Ці кулі «зжирають» наші стволи. Ці боєприпаси гірші за точністю, ніж ті, що ми купуємо самостійно. А сердечники бронебійних куль просто розсипаються при зіткненні з бронеперешкодою. З іншим у цих патронів все добре». Так емоційно один із військових прокоментував мені загальну ситуацію з практикою застосування боєприпасів, закуплених для наших снайперів.

Оцінка ситуації

Про роль снайперів в ході бойових дій на Донбасі нагадувати сенсу немає. Ефективність їх застосування в цій війні висока. За умови того, що снайпери навчені, озброєні якісною снайперською зброєю, і для вирішення завдань застосовуються саме снайперські патрони.

Закупівля снайперських боєприпасів провідних європейських виробників для України - процес складний. Останнім часом - майже неможливий. Купити гвинтівки простіше, ніж забезпечити снайперів дійсно бойовими снайперськими патронами.

У рамках цієї історії мова йде про боєприпаси чотирьох калібрів, які були закуплені у американської компанії SBR для декількох типів снайперських гвинтівок, якими користуються снайпери Збройних сил і Національної гвардії. Для штатної армійської СВД - патрони 7,62х54 мм. Для гвинтівок зарубіжного виробництва - боєприпаси 7,62х51мм і 8,58х70 мм (.338) Лапуа Магнум. Четвертий - це 12,7х99 мм під крупнокаліберні снайперські гвинтівки, наприклад, використовувані нашими армійцями і гвардійцями американські «Баррет».

Що стоїть за закупівлею американських патронів для українських снайперів?
Що стоїть за закупівлею американських патронів для українських снайперів?

У кожному калібрі закуплено по три номенклатури боєприпасів. Снайперський - з суццльноштампованою кулею з латуні; бронебійний - з бронебійним сердечником і бронебійно-запальний (конструкція: вибухова суміш плюс бронебійний сердечник).

Повз ціль

Снайперська зброя має єдину кінцеву мету - ураження об'єкта одним пострілом. Умови, в яких потрібно виконати це завдання, можуть бути самими різними. Вони-то і формують вимоги до тяжких «антиматеріальних», снайперських спеціальних і армійських самозарядних гвинтівок. Але спільним є те, що в сучасних умовах при рівному вишколі на полі бою кращим буде той снайпер, зброя якого буде володіти більшою дальністю прицільної стрільби, щільністю, великою пробивною і забійною дією кулі, можливістю застосування в різних умовах, вдень і вночі. За вимогами НАТО снайперська гвинтівка повинна забезпечувати кучність не більше однієї кутової хвилини (minute of angle), або 1 МОА. Це означає, що перевірочна серія з п'яти куль, випущених з гвинтівки, на дальності в 100 м повинна укластися в окружність близько 2,9 см. На 200 м це буде вже 5,8 см і так далі. Значною мірою кучність залежить і від характеристик боєприпасу.

При відстрілі боєприпасів, які були закуплені у американської компанії SBR, їх кучність виявилася явно не «натовська». У калібрах 7,62 і .338 вона склала до 2 МОА, у 12,7 мм показник був ще гіршим. «При стрільбі з цих же гвинтівок з використанням боєприпасів, грубо кажучи, розряду «спорт-полювання», які купуються військовими за свої гроші, наші снайпера забезпечує кучність з цих стволів в 0,5 МОА. Так що нічого особистого», - стверджували мої співрозмовники.

Кулі без сили

При оцінці можливостей бронебійних куль - з бронебійним сердечником і бронебійно-запальним - також не обійшлося без дивних відкриттів. 6-мм сталеву пластину (умовно - бронежилет 4-го класу захисту) змогли пробити лише деякі з боєприпасів, які передали снайперам. (Для деталізації - 6-мм пластину пробив лише «чистий» бронебійний 7,62х54 мм і «чистий» бронебійний .338. По 12,7 мм даних немає). При тому, як свідчить практика, сучасні бронебійні кулі в представлених калібрах повинні без найменших «заїкань» пробивати і 10-мм броню. А, значить, гарантовано справлятися з живою силою супротивника, екіпірованої в бронежилет 6-го класу захисту.

Фактично по закордонному поставленого товару розклад такий. Бронебійні боєприпаси в калібрах 12,7 мм і 8,58 мм (.338) мають характеристики бронепробиття гірші, ніж радянський патрон Б32 в меншому калібрі - 7,62х54 мм. Закуплені для СВД бронебійні патрони калібру 7,62х54 мм по «бронебійним» можливостям трохи кращі, ніж боєприпас ЛПС 7,62х54 мм. Нагадаю, ЛПС 7,62х54 мм - це патрон з легкої кулею зі сталевим сердечником, який був прийнятий на озброєння в Радянському Союзі ще в 50-х роках минулого століття. Він призначений для ураження відкритої живої сили і неброньованого (!) озброєння і техніки.

Що стоїть за закупівлею американських патронів для українських снайперів?
Що стоїть за закупівлею американських патронів для українських снайперів?

З одного металу ллють?

Кулі всіх закуплених боєприпасів виготовлені з латуні. Суцільнометалеві кулі зроблені методом штампування або точіння. Аналіз металу показав, що вміст цинку в латуні куль - близько 28%, відповідно, що залишилися 72% - мідь. Фахівці, з якими спілкувався, стверджували: «На Заході для куль використовується матеріал з вмістом міді не менше 90%. Сплав з меншою кількістю міді в суцільнометалевій пулі має одну негативну властивість: куля виходить жорстка. В ході стрілянини така штампована куля значно зменшує ресурс ствола снайперської гвинтівки. Якщо ресурс ствола снайперської зброї становить в середньому близько 6 тис. пострілів, то при стрільбі патронами з такими кулями він складе всього близько 1 тис. пострілів. При цьому, щоб вичистити ствол після стрілянини цими патронами треба добряче постаратися».

Не виключено, що для виготовлення суцільнометалевих куль міг використовуватися метал, застосовуваний і для гільз. При цьому на самих гільзах відсутнє маркування, яке б підтверджувала їх відповідність військовому стандарту.

Мокра справа

Закуплені патрони виявилися не герметичними. Вони пропускають всередину гільзи воду. Порох у них відсиріває. Це неприпустимо з точки зору вимог до боєприпасів до бойової зброї. Можливо, американська армія до своїх постачальників такої вимоги не пред'являє. Або ж при закупівлі для української сторони цей нюанс з виробником не обмовляється. Хоча це виглядає настільки аксіоматичним, що тут і говорити начебто нема про що...

Ми за ціною не постоїмо

Вартість боєприпасів - річ непостійна. Вона залежить від калібру, типу боєприпасу, обсягу партії та інших факторів, включаючи політичні та ринкові. При будь-якій гострій потребі або зовнішніх обмеженнях - а до України це має відношення повною мірою - вам будуть продавати боєприпаси дорожче, ніж іншим. Або не продадуть взагалі. В таких умовах за боєприпаси можна заплатити і більше, аби зброя і куля робили свою справу. Оскільки для снайпера на полі бою вартість патрона бою, за великим рахунком, значення не має. У нього одна ключова задача - уразити ціль, і держава в особі всіх учасників закупівельного ланцюжка має забезпечити снайпера всім необхідним для вирішення цього завдання.

Що стоїть за закупівлею американських патронів для українських снайперів?
Що стоїть за закупівлею американських патронів для українських снайперів?

З іншого боку, з урахуванням обмежених бюджетних ресурсів країни, незважаючи на весь оптимізм заяв про виділення все більших коштів на оснащення і переозброєння армії, будь-яка збройова закупівля вимагає оцінки в форматі категорії «ефективність-вартість». Щоб виключити суб'єктивізм виробника, постачальника і користувача в оцінках того, що добре, а що погано для української армії, потрібна лише дещиця. Наприклад, проводити у себе в країні хоча б відомчі випробування для визначення і підтвердження характеристик закуповуваних патронів. Постанова Кабінету міністрів №345 визначає: щоб зброя і техніка, яка потрапили в Збройні сили, потрібно або прийняти на озброєння, або провести відомчі випробування. Поки немає даних про те, що перед поставкою в підрозділи - як в ЗСУ, так і Національну гвардію - такі випробування проводилися.

За снайперські патрони американцям заплачена сума, що цілком дозволяє вимагати і домагатися, щоб за своїми можливостями боєприпаси, що купуються, були на такій же висоті, як і їх ціна. І без сюрпризів для самих снайперів.

P.S. ... На даному етапі мені відома лише частина інформації в цій історії, яка може завершитися досить голосно. Викладена, скажімо так, частина частини. При цьому я спираюся на дані від снайперів з двох силових відомств, які тестували і застосовували ці боєприпаси, а також на оцінки фахівців, з якими довелося спілкуватися, уточнюючи деякі технічні деталі, які є вкрай важливими. Як відомо, «диявол криється в деталях». Цілком допускаю, що найближчим часом доведеться почути ряд додаткових точок зору, включаючи думку посадових осіб Міноборони, Нацгвардії, і постачальників цих боєприпасів. Ну, або раптом буде ухвалено рішення, що все це - велика військова таємниця. Подивимося ...
 
 
 

Автор: Сергій Згурець, директор ВКК «Defense Express»
 

 

 
 

Опубліковано в Суспільство
Після урочистої демонстрації нові зразки озброєння часто не потрапляють до ЗСУ, а якщо їх і передають, то в дуже невеликої кількості. Про те, чому так відбувається, а також про перспективи розвитку українського флоту і авіації у другій частині інтерв'ю для "Апострофа" розповідає директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, військовий експерт СЕРГІЙ ЗГУРЕЦЬ.

Першу частину інтерв'ю читайте тут.

- Ви говорили, що ракетні комплекси "Вільха" можуть стати заміною "Точки". Які особливості? Чи здатні вони пробити російську систему ППО в Криму? Який потенціал створення таких ракет в Україні?

- Коли ми говоримо про будь-які нові зразки в оборонці, які створюються в Україні, я б хотів, щоб ви розпрощалися з певними ілюзіями. Будь-який новий зразок озброєння має сенс тільки тоді, коли: 1) він виробляється серійно в достатній кількості; 2) збройні сили або підрозділи здатні ефективно застосовувати новий зразок озброєння. Якщо немає ані першого, ані другого, то про нові зразки озброєння можна не говорити.

Період 2017 року є найбільш складним з точки зору переозброєння української армії: з одного боку, запаси, які ми використовували для заповнення втрат і комплектування нових бригад, фактично обмежені і вичерпані, ремонтна база для відновлення радянської техніки також вичерпана, а масове виробництво нових зразків озброєння тільки налагоджується. Практично всі зразки техніки ще тільки перебувають на етапі підготовки або завершення випробувань. Тільки після проходження випробувань йде початок серійного виробництва. Кількість зразків, які виробляються масово і серійно, у нас поки що невелика. Комплекс "Вільха" за документами є модернізацією РСЗВ "Смерч", а фактично це новий комплекс, здатний вражати ціль на відстані від 120 км і далі. Має пройти цикл випробувань, який завершиться державним випробуванням. Серійне виробництво почнеться тільки після вдалого завершення держвипробувань. Серійне виробництво, я думаю, також займе як мінімум рік-півтора. Йдеться спочатку про виробництво кількості виробів, які будуть комплектувати певний штатний підрозділ, який навчиться ефективно цей комплекс застосовувати.

- Спочатку по одному підрозділу?

- Це може бути дивізіон або інший штатний підрозділ, які повинні провести відпрацювання застосування цього комплексу у штатних підрозділах, паралельно має бути налагоджено серійне виробництво. Ахіллесова п'ята української оборонної промисловості – ми робимо ставку на окремі обмежені одиничні зразки техніки, які створені на нашій оборонці. Якщо вироблено 3, 5, 10 або навіть 20 зразків, то на тлі, наприклад, однієї бригади, у якій близько 6 тис. особового складу та 3 тис. зразків різного заліза, ці 10 або 15 нових зразків ефективність бригади не піднімуть. Тільки масове переозброєння новими зразками дозволить говорити про якісне переозброєння армії. Я б зараз акцентував увагу на тому, що створюються перші передумови для переведення зразків, створених як дослідні, у формат серійного виробництва. Цією же колією має пройти комплекс "Вільха" та ряд інших зразків вітчизняної оборонки.

- Як зараз йдуть справи зі скандальними машинами "Дозор-Б"?

- У нашому журналі Defense Express в тому році ми дуже уважно проаналізували ситуацію з "Дозором". Пізніше представники "Укроборонпрому" на прес-конференції заявили, що "Дозор-Б" пройшов усі випробування. У 2016 році було виготовлено 10 машин, при тому, що, природно, усі очікували набагато більшої кількості. Зараз 10 машин після виготовлення їх на Львівському заводі завершили етап обкатки у військах. У результаті значиться так: у принципі машина задовольняє основним вимогам військових, вона підтвердила основні технічні характеристики, тим не менш є ряд зауважень, які повинні бути усунені. До таких зауважень належать: висока температура в салоні, обрив рульових колонок на ряді машин, гучність машини з точки зору ходової частини, неможливість забезпечити поворот кулеметника, який веде вогонь з кулемета, бо кулеметник сидить на кріслі і не може на 360 градусів повернутися. Усього там близько семи зауважень, які повинні бути усунені в межах доведення цієї машини до ідеального варіанту. Оскільки ця досвідчена експлуатація завершилася ще в кінці минулого місяця, то зараз основний замовник в особі Міноборони повинен ухвалювати рішення, що з цією машиною робити. Я думаю, що буде ухвалене політичне рішення, яке допоможе цю машину оперативно доопрацювати, але я боюся, що виробництво цієї машини або почнеться з другої половини цього року, якщо будуть внесені зміни в держоборонзамовлення, тому що я не пам'ятаю, чи є ця машина в держоборонзамовленні, і чи буде вона замовлена Міністерством оборони, тому що я об'єктивно розумію, що військові хотіли машину обкатати, реально подивитися, що за цим виробом стоїть.

- Що буде далі з цією машиною?

- Зараз ми знаходимося на етапі, коли десантники поїздили, зауваження виклали, виробник в особі Львівського бронетанкового заводу в альянсі з ХКБМ ці зауваження повинні врахувати і знову виставити машину, наприклад, на наступний етап. Але наступний етап з правової точки зору може бути оформлений по-різному, тому я думаю, що "Дозор Б" в цілому військових влаштовує, але з урахуванням змін, які заявлені. Але характер цих змін може бути глобальним. Якщо, наприклад, впиратися в те, що є гучність ходової частини, а вона викликана тим, що ходова частина базується на основі радянських БТР-80, то переробка ходової частини може спровокувати створення практично нової машини. Вимоги щодо перегріву салону і все інше також може вимагати нової системи охолодження, перегляду конструкторських рішень, які закладені зараз у версію машини "Дозор". Фактично, можливо, потрібно буде створювати машину мало не повторно, і на тлі цього, наприклад, поява таких машин, як "Козак-2М", яка створена приватним підприємством "Практика", цікава з точки зору того, що "Козак-2М" є вже не просто броньованим автомобілем, а бойовою колісною машиною і де-факто може претендувати на ту нішу, яку зараз займає "Дозор". Я думаю, що може бути цікавий прецедент, з одного боку, будемо мати "Дозор", який розроблений державою, і з іншого боку, приватна компанія запропонувала машину в такому ж сегменті, яка готова пройти реальні держвипробування за вимогами військовим, ВДВ і ССО.

- Щодо танкового парку ЗСУ – оцініть перспективність створення танка з виносним озброєнням на базі Т-64 або навіть того ж "Оплоту", наскільки вони можуть конкурувати з російськими Т-72Б3 або тими, які вже були помічені на Донбасі?

- З російським танком Т-72Б3 може конкурувати будь-який танк Т-64, який буде оснащений нічним зором. Для цього потрібно забезпечити їх тепловізорами, які будуть бачити танк противника на тій же відстані, як бачить зараз, наприклад, російський Т-72Б3. Основна проблема наших танкових підрозділів полягає в тому, що за два роки ми не вирішили головного завдання: забезпечити адекватні можливості танкістам вести бойові дії в нічний період. Наші танки вночі сліпі. Виходячи з цього, природно, падає ефективність застосування будь-яких підрозділів, які спираються на танк як основну одиницю захисту.

- Як цю ситуацію виправити?

- Ми повинні або закуповувати тепловізори за кордоном, що пов'язано з певними проблемами, або створювати власне рішення, яке дозволить застосовувати тепловізійну техніку для забезпечення танкових підрозділів. Це головне завдання цього року. Якщо це завдання не буде вирішено до кінця року, то я буду дуже категорично налаштований до політики керівництва країни – чи справді воно зайняте підвищенням боєздатності української армії. Можна показувати купу нових зразків, які існують в одному примірнику, при цьому розуміти, що танкові підрозділи просто сліпі на полі бою. Це стосується БМП і БТР в тому числі.

Завдання щодо танкових військ полягає в тому, щоб забезпечити їм нічний зір, а друге – підняти рівень захисту танків. Рівень захисту танка впирається в те, що танки "Булат", які використовували у зоні бойових дій і які представлялися як модернізація танка Т-64, показали певні негативні речі. Мова йшла про переобтяженість танка захистом, який на нього навішаний. При тій потужності двигуна вона не дозволяє забезпечити його ефективність і маневреність. З іншого боку, відсутність нічного зору також насправді є явним недоліком модернізації танка Т-64 до версії "Булат". Усі ці нюанси враховані, і зараз розробляється інша раціональна версія модернізації танка Т-64, яка складе основу танкових підрозділів на найближчу перспективу.

- Якщо говорити про танки противника, як нам конкурувати з тією ж російською "Арматою"?

- У нас є більш цікаві рішення, які стосуються, наприклад, створення танка з виносним озброєнням. Такий проект був розроблений інженерної групою "Арей", наприклад, танк "Тірекс" на основі танка Т-64. Зараз ХКБ має проявити досить агресивну політику, показавши, що бюро здатне продукувати нові ідеї, щоб не вийшло так, що є вивіска ХКБ, а створення яскравих зразків вкрай обмежено. Відзначу, що створення нових зразків стримується фінансовими можливостями, відсутністю сучасної елементної бази, яка не дозволяє відповідати новим вимогам і можливістю системно займатися роботою інженерної та конструкторської думки. Відсутність думки робить малоймовірним, що ми будемо мати в майбутньому нові зразки.

- Що в такій ситуації робити українським розробникам?

- Є пропозиції та ідеї перескочити через покоління і не займатися танком "Оплот", тому що, за моїми оцінками, він буде в принципі останнім могіканином, який буде поставлятися до Таїланду. Я не впевнений, що ЗСУ будуть закуповувати "Оплот" найближчим часом, тому що армія робить ставку на модернізацію танка Т-64. Це буде проміжок часу 5-7 років, де далі повинен йти танк, який здатний конкурувати з противником.

Що стосується російської "Армати", то її виробництво пов'язане з величезними проблемами, навіть виникає сумнів, що через 10 років ми побачимо на полі бою танк "Армата", враховуючи ряд технічних, організаційних і фінансових проблем, які стали видні в Росії останнім часом. До цього часу ми повинні придумати рішення: або мати власний танк, якщо йти за лінійним шляхом протидії, або створити ефективні зразки протитанкових засобів, які здатні мінімізувати перевагу будь-якого танка на полі бою. Тому, можливо, не потрібно зараз вирішувати завдання лоб у лоб: у них "Армата" – і у нас щось таке має бути. Можливо, варто йти асиметричним шляхом – створити ефективний засіб протидії танкам і менше витрачати гроші на варіант лінії протидії.

- Яка ситуація з військовою авіацією?

- За кількістю авіаційної техніки, здатної виконувати бойове завдання (до них належать винищувачі Су-27, МіГ-29, Су-24, Су-25), кількість техніки, яку можна відправити в бій, у порівнянні з періодом початку війни, суттєво зросла. Це пояснюється двома факторами. З одного боку, були виділені кошти на ремонт техніки, що призвело до збільшення справної техніки. З іншого боку, враховуючи вимоги війни, був трохи знижений поріг вимог до техніки, яку можна кидати в бій. Якщо в мирний час командир не ризикнув би відправляти літак в політ з певними обмеженнями, то в умовах війни це робити можна.

Водночас звернемо увагу на сили противника. Якщо у нього, наприклад, стоїть ефективна система протиповітряної оборони, а так сталося, що росіяни підтягнули до наших кордонів комплекси С-300 крайніх модифікацій, в Криму підтягнули С-400, які мають досить великий радіус ураження, підтягнули "Бук-М2", то фактично протиповітряну парасольку над зоною бойових дій вони суттєво зміцнили. Тому перти на рожен, кидаючи в бій авіацію, просто не зовсім раціонально.

- А якщо Росія почне застосовувати авіацію?

- У такому разі крім засобів протиповітряної оборони буде застосовуватися і українська авіація, яка буде виконувати завдання протидії літакам супротивника. І тут велику роль буде грати кількість особового складу. Віддам належне Збройним силам – наліт льотчиків за останні два роки істотно зріс. Якщо ми раніше казали, що льотчики літали по 10 годин, у той час як натовці літають по 100 годин і більше, то я можу сказати, що наліт наших льотчиків перевищує вже наліт натовців, тому що ми отримали більше палива.

Ми розуміємо, що ми переживаємо період війни, і тут будь-які засоби хороші. Коли ми говоримо про системне переозброєння авіації, то ситуація набагато складніше, тому що авіація і ППО – найбільш дорогі види збройних сил. Якщо ми подивимося, що на переозброєння виділена сума в межах 6 мільярдів гривень (на нове і модернізоване), то ця сума в перерахунку на долари навіть менше, ніж бюджет футбольного клубу провідної європейської держави. Ми повинні розуміти, що ми залишаємося бідною країною і змушені шукати способи протидії агресії. І коли ми говоримо про планове переозброєння, то говорити про нові зразки літаків, я думаю, поки що не доводиться. Ми змушені всі основні ресурси кидати на сухопутні сили, в першу чергу на артилерію, на бронетанкові підрозділи, на механізовані бригади, які несуть основний тягар бойових дій. Авіація – це етап другого періоду, як, власне, і флот, тому що проблема з флотом чимось схожа на авіацію. Флот ми фактично втратили, і ці точкові вкраплення військових катерів в акваторії завдання боєздатності військового флоту практично не вирішують.

- Якщо вже заговорили про флот, у нас останнім часом були прийняті на озброєння два катери типу "Гюрза" (Бердянськ та Аккерман), але прийняті, наскільки нам відомо, з затримкою в кілька місяців. З чим це пов'язане і коли чекати нових зразків?

- Катери типу "Гюрза", які будуть виготовлені на Ленінській кузні, насправді мають опосередкований стосунок до підвищення боєздатності флоту, тому що вони не розроблялися для ведення бойових дій в акваторії Чорного моря, вони розроблялися для Дунайського гирла, для інших річок, де вони можуть вести боротьбу з угрупованням противника на березі. Це противотерористичні катери, які за великим рахунком, виходячи в акваторію Чорного моря, мені здається, не забезпечують рішення завдань флоту.

Наступний етап, який більш зрозумілий з точки зору Чорного моря – це ракетні катери типу "Лань", які мають набагато більшу водотоннажність і нарешті, можливо, будуть мати зразки ракетного озброєння, здатні уражати ціль противника на відстані 200-300 км. Для порівняння катер типу "Гюрза" озброєний гарматою з дальністю стрільби до 2 км. Будівництво таких залізних коробочок (катерів типу "Гюрза", – ред.) потенціал флоту не підвищує.

Флот повинен забезпечити вирішення завдань з основних загроз: ураження ворожих кораблів і берегових цілей противника. Для знищення кораблів і катерів противника нам потрібні протикорабельні ракети, які здатні на безпечній для корабля відстані забезпечувати пуск і ураження цілі. Поки ми ці речі забезпечити не можемо, тому якщо ми навіть побудуємо 100 катерів типу "Гюрза", то ситуація не зміниться.

- Що робити в такій ситуації?

- Ми повинні трохи змінити концепцію флоту, відмовившись на якийсь період часу від корабельного складу, і зробити ставку на противокорабельный комплекс, який розмістимо на береговій лінії, щоб хоча б з берега відбивати загрози. Але знову постає питання: чим? Коли я кажу про корабельний комплекс, то я маю на увазі розробки КБ "Луч", яке робить протикорабельну ракету "Нептун". Ця ракета може базуватися і на сухопутному варіанті, і на морському варіанті. Але терміни випробувань, терміни завершення в принципі теж мають досить великий часовий лаг, і як мінімум до 2020 року, судячи з усього, ми будемо жити без протикорабельних комплексів, якщо ми не наважимося в якості запобіжного варіанту закупити французькі "Екзосет" (Exocet), щоб хоч якось мінімізувати ризики, тому що зараз у нас фактично немає можливостей вразити цілі противника на морі.

- Нещодавно з'явилася інформація, що Порошенко вирішив демілітаризувати наш багатостраждальний крейсер "Україна". Наскільки реальним є його продаж, враховуючи геополітичну ситуацію (Китаю ми його не продамо, тому що США будуть проти, Росії теж не продамо з логічних причин)? Якщо не продавати, то є сенс нам його добудовувати?

- Ми вважаємо, що ми отримали якийсь радянський спадок, який не псується і перебуває в ідеальному стані, і у будь-який момент ми його можемо, як кролика з шапки, дістати і продати кому ми захочемо. Історія з продажем крейсера "Україна" з певною дискретністю піднімалася трохи чи не з часів отримання незалежності. Основною проблемою продажу крейсера "Україна" була відсутність основного озброєння, яке забезпечувало цей комплекс тими можливостями, заради яких він робився. Мова йде про ракетне озброєння для завдань ППО і цілей на морі, яке на комплекс поставлено не було. Це озброєння ми повинні були купувати у росіян для того, щоб продати індусам або китайцям. Але це було на початку 2000-х років. Наразі я не впевнений, що ми зможемо цей крейсер кому б то не було продати, тому що за цей час все погнило, проводки, обладнання, яке потребує насправді повторного аналізу і перевірки з розумінням того, що замовнику цей комплекс украй потрібен. Корабель без озброєння замовнику не потрібен, а озброєння, під яке створювався корабель, за ці 25 років системно застаріло. Що б ми зараз туди не поставили - це буде новий корабель. Тому, скоріше, ми повинні змиритися з тим, що замовника на цю величезну залізяку ми не знайдемо.

Демілітаризація цього крейсера пов'язана з вирішенням інших супутніх завдань. Ряд артсистем, які стоять на цьому крейсері, за прогнозами ми повинні взяти і використовувати на кораблях іншого класу, які ми можемо добудувати. Артозброєння морського призначення у нас також немає, ми повинні його купувати у інозамовника або почати власне виробництво, що вкрай складно.

Крім крейсера "Україна" є ще більш складний проект – корвет "Володимир Великий", який стоїть на Миколаївському суднобудівному заводі і має певний ступінь готовності. Цей корвет створювався як основа майбутнього флоту Військово-морських сил України. Вартість корабля у довоєнний період оцінювалася в 250 мільйонів євро, це перший корабель серії з чотирьох кораблів. Тепер будівництво корабля призупинено. Правда, в рамках держоборонзамовлення передбачено, що за держгарантії на його добудову виділені гроші в межах 1 мільярда. Темпи добудови мені поки що не зовсім зрозумілі, але я знаю головний ризик. У цьому проекті бере участь близько 28 зарубіжних компаній, включаючи всі провідні компанії щодо ракетного озброєння, систем управління, зв'язку і так далі. Ми підписали контракти і затягуємо з їх виконанням. Частина з них за часом вже зірвані. Так от сума добудови корвета на цей час дорівнює сумі штрафних санкцій, які потрібно заплатити завтра, якщо ми вирішимо цей корвет не будувати. Ми знаходимося в такому дивному становищі, що все одно краще добудувати і мати корвет, ніж посваритися з Європою, заплатити штрафні санкції і не мати корабля, але втратити ті ж гроші.

- Яка ситуація з фінансуванням флоту?

- Якщо порівнювати з довоєнним періодом, то ситуація з грошовим забезпеченням особового складу покращилася. Не можна говорити про те, що нам не вистачає, як це було раніше, але перспективи розвитку флоту – це дуже непросте питання. Щоб розуміти проблему флоту, потрібно розуміти, навіщо він потрібен, як він буде застосовуватися. На мою думку, головний клінч, який супроводжував українські морські сили, в тому, що в керівництві Генерального штабу в основному всі були сухопутчиками. І нерозуміння того, як застосовувати флот, у яких обсягах і навіщо він взагалі потрібен, накладало відбиток на задоволенні пріоритету флоту з тих чи інших закупівель, з підготовки і всьому іншого. Флот при сухопутному домінуванні завжди був у пасинках. Ця тенденція зараз зберігається, тим більше що при обмеженому фінансуванні та загрозах на сухопутному напрямку основна ставка при витрачанні грошей зроблена саме на сухопутний компонент.

Що ж стосується модернізації в рамках держоборонзамовлення, то хочу відзначити один ризик. Якщо "Ленінська кузня" раптом вирішила, що вона здатна модернізувати флагман "Гетьман Сагайдачний", то, я думаю, це трохи надмірні амбіції, враховуючи, що корабель потрібно перегнати до Києва (нещодавно у ЗМІ з'явилася інформація, що "Ленінська кузня" виступила "прокладкою" в тендері на модернізацію "Гетьмана Сагайдачного", – "Апостроф"). Є ризики з перебазуванням, якщо до цього сюрреалізму дійде. І тому, я навіть не впевнений, враховуючи граничну кількість кораблів, здатних хоч якось виконати бойову задачу, що командування ВМС набереться сміливості на цьому етапі взагалі віддавати флагман "Гетьман Сагайдачний" на модернізацію, тому що питання, які пов'язані з модернізацією корабля, можуть надовго поставити фрегат в доки, і це вже займе роки. Тобто ми можемо корабель взагалі втратити.

- Ми втратили наш єдиний донедавна підводний корабель "Запоріжжя". Ситуація з нинішнім флотом у нас і так не зовсім вдала, з підводним тим більше. Йшлося про готовність Туреччини передати нам чотири підводні човни, але конкретних термінів поки немає. Чи є у вас інформація з цього приводу? Чи це планується в найближчі п'ять років пізніше або раніше?

- Військово-морські сили повинні мати всі компоненти, включаючи підводні сили. Ставлення до підводних кораблів у складі ВМС України у різних військових начальників різне. Якщо минулий командувач ВМС говорив, що це необхідно, то нинішній начальник ВМС знаходиться в більш стислих реаліях, і його завдання забезпечити хоча б мінімальну здатність флоту виконувати різко обмежене коло бойових завдань. Я не думаю, що питання з підводними човнами буде підніматися в найближчі п'ять років. І неважливо, який постачальник це буде забезпечувати, тому що з одного боку це гроші, а з іншого боку це цілий напрям підготовки особового складу, який на наразі практично втрачено. Тобто потрібно створювати базування підводних човнів, підготовку торпед на озброєння і так далі.

З іншого боку, враховуючи, що у складі Чорноморського флоту з'являються нові підводні човни, зараз головне завдання української сторони – забезпечити способи протидії підводному флоту РФ на Чорному морі. Для цього поставлена мета на закупівлю, з одного боку, мінних тральщиків, які здатні мінімізувати загрози застосування супротивником мін і забезпечити безпеку акваторії для руху військових і цивільних кораблів. Нам мінні тральщики потрібні кров з носу, а ми їх не робимо, тому їх потрібно купувати. Можливо, таким партнером буде Франція, якщо ми зуміємо переконати французів. А з іншого боку, потрібно вирішити способи боротьби з підводними човнами противника за допомогою наших вертольотів або інших засобів ураження.
 
 
 

Автор: Ярослав Жаренов
 

 

Відео по темі:
Опубліковано в Суспільство
Призовна кампанія буде проходити в Україні до кінця травня, призвуть понад 14 тисяч

В Україні проходить весняний призов на строкову службу в армію. Всього, згідно з постановою уряду, військові комісаріати по всій країні повинні призвати більше 14 тисяч українців у віці до 27 років. Сайт «Сегодня» з'ясував, кого і коли відправлять на службу в армію.

Коли і кого призвуть

Терміни призову визначає президент, а кількість призовників - уряд. Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким весняний призов в армію пройде в квітні-травні, а осінній - в жовтні-листопаді. Цієї весни військкомати призвуть більше 14 тисяч українців по всій країні. Найбільше - в Дніпропетровській області (1480 осіб), а найменше в Луганській - 210 юнаків.

Українці отримують повістки в армію: кого, коли і наскільки заберуть в військові формування
Українці отримують повістки в армію: кого, коли і наскільки заберуть в військові формування

Ще кілька тижнів тому з Дніпра на строкову службу відправили перших 100 хлопців. Призовна кампанія триває - військові комісаріати розсилають повістки, старшокласники проходять медичну комісію. Якщо під час мобілізації воєнкоми зустрічали українців з повістками біля супермаркетів, прохідних пунктів на заводах і зупинках - то зараз від «рейдів» практично відмовилися. Як пояснили в одному з районних комісаріатів, потреба «ганятися» за призовниками відпала. План за кількістю «новобранців» значно скоротився.

«У нас, наприклад, на область за четверту хвилю часткову мобілізацію був план 2800 осіб. І це тільки мобілізація, а ще був призов на термінову службу! Щоб ви розуміли, план треба виконувати. А що робити, якщо людина не йде по повістці? Зараз у нас план всього 520 строковиків. І якщо під час мобілізації могли відправити в зону АТО, строковики все служать в пунктах постійної дислокації - на Донбас не відправляють. Тому зараз все проходить в штатному режимі - розсилаються повістки, люди приходять. Ніхто ні за ким не ганяється. Якщо ухиляється, то ми реєструємо і направляємо до правоохоронних органів», - розповіли «Сегодня» в одному з районних військкоматів в Запорізькій області. 

Весняна призовна кампанія обійдеться українському бюджету в 46,5 мільйона гривень. Левову частину від цієї суми (45,2 мільйона) роздадуть «новобранцям» в якості одноразової матеріальної виплати. Так, кожному призовнику покладено допомогу в розмірі 3200 гривень. У минулому році розмір допомоги був «прив'язаний» до мінімальної зарплати, але після підвищення мінімалки чиновники прийняли рішення виплачувати не дві мінімальні зарплати, а два прожиткових мінімуми.

Якби в закон про «Про військовий обов'язок і військову службу» не внесли правок, в цьому році розмір допомоги для призовників досяг би 6400 гривень, а бюджет призовної кампанії довелося б збільшити в два рази.

Українці отримують повістки в армію: кого, коли і наскільки заберуть в військові формування
Українці отримують повістки в армію: кого, коли і наскільки заберуть в військові формування

На даний момент на кожного призовника військкомат отримує 93 гривні. Чим більше призовників, тим більше бюджет військкомату. В армію забирають українців від 20 до 27 років. Для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях термін служби складе до 18 місяців. Для українців з вищою освітою магістра (спеціаліста), - до 12 місяців.

Хто має право на відстрочку і як покарають тих, хто ухиляється

За ухилення від призову на строкову службу (ст. 335 ККУ) загрожує обмеження волі на строк до трьох років. Як зазначає юрист Юрій Зюгманд, на ділі ухильниками «світить» умовний термін. При цьому адвокат зазначає, по закінченню умовного терміну судимість знімається. Якщо ж військовозобов'язаний не з'явився за повісткою до військкомату, не повідомивши в комісаріат про зміну місця проживання, йому загрожує штраф у розмірі 85-119 гривень. За повторне порушення - від 170 гривень до 255 гривень. До речі, згідно із законом, роботодавці зобов'язані сповіщати військкомати про своїх співробітників призовного віку. (Ч. 4 ст. 34 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03. 1992 року № 2232-XII).

 
 
 
 
 
 

 

 
 

Опубліковано в Новини Кіровоградщини
Уже другий рік поспіль бізнес позитивно оцінює зміни у регуляторному середовищі. Однак в Україні все ще погано з отриманням сертифікатів та санітарних висновків, регулюванням експорту, адмініструванням та сплатою податків.

В середньому 27,4 тис грн витрачали малі та середні підприємства в Україні у 2016 році, аби працювати легально. Саме стільки коштує дотримання регуляторних вимог для цього сегмента бізнесу. У 2015 році цей показник був вищим — 29,7 тис грн. Передусім — через витрати, з якими стикалися підприємці під час перевірок.

Проте зниження вартості ведення бізнесу відбулося не завдяки спрощенню регулювання, а внаслідок зменшення середнього розміру підприємств. Отже, у 2016 році регуляторний тягар в перерахунку на одного працівника в Україні зріс.

Такі дані оприлюднили представники Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕДПК) за результатами дослідження бізнес-середовища України "Щорічна оцінка ділового клімату". Проект фінансує підпорядковане американському уряду Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

Очікування поліпшилися

Автори звіту опитали 1 851 представника малого та середнього бізнесу. Зокрема — керівників 1 324 підприємств — юридичних осіб та 527 фізичних осіб-підприємців в усіх регіонах України, за винятком АРК, Севастополя та ОРДЛО.

 
 
 
 
 
 

Низький попит посів перше місце серед перешкод для зростання малого та середнього підприємництва у 2016 році. Він витіснив на друге місце несприятливу політичну ситуацію, яка була головною перешкодою у 2015 році.

У той же час центральний індекс дослідження, індекс ділового клімату, дорівнює +0,06 за шкалою від -1 до +1. Він зріс на п'ять пунктів порівняно з 2015 роком, коли його значення становило +0,01. Основні складники індексу — очікування та оцінка підприємцями поточної ситуації, плани розвитку бізнесу на наступні два роки.

 
 
 
Натисніть для збільшення
Натисніть для збільшення
 

Ведення бізнесу дорожчає

Особливе місце в дослідженні посідають непрямі витрати малих та середніх підприємств, пов'язані з бюрократичними перепонами з боку державних органів. Порівняно з 2015-2016 роками вони суттєво зросли.

1. Державна реєстрація тривала у середньому 5,7 дня і коштувала 380 грн. Враховуючи тривалість процедури, можна говорити про загальну вартість державної реєстрації на рівні 1 680 грн (у 2015 році — 1 011 грн).

2. У 2016 році ліцензії мали 30,5% фірм сектора (у 2015 році — 31,3%). 64,1% підприємств мають строкові ліцензії із середнім терміном дії 3,7 року. Зменшення загальної вартості ліцензії (13 048 грн у 2016 році порівняно з 14 713 грн у 2015 році) пов'язано із скороченням непрямих витрат — тривалості процедури.

3. Сертифікували продукцію або послуги у 2016 році 15,8% респондентів (у 2015 році — 20,7%). Загалом сертифікація коштувала 12 990 грн, з них 5 343 грн — пряма вартість, решта — непрямі витрати, еквівалентні 15,2 дня (у 2015 році — 14 381 грн і 6 263 грн відповідно, тривалість процедури — 14,3 дня).

4. Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи знадобився 15,6% підприємств (у 2015 році — 17,6%). Загальні витрати на отримання санітарно-гігієнічного висновку становили 7 937 грн, з них пряма вартість — 2 130 грн, тривалість — 8,8 дня (у 2015 році фірми сплачували в середньому 2 673 грн і витрачали дев'ять днів, що в перерахунку становило 9 537 грн).

5. Порівняно з 2015 роком у 2016 році зросла частка підприємств, які перевірялися принаймні одним органом (51,2% та 68% відповідно). Зросла й кількість оштрафованих фірм (60,7% у 2016 році проти 34,7% у 2015 році).

Разом з тим, загальна вартість перевірок зменшилася: 27 325 грн у 2016 році проти 40 938 грн у 2015 році. Насамперед це пов'язано із зменшенням сум, які підприємства сплатили у вигляді штрафів, конфіскацій та неофіційних платежів.

6. 3 огляду на частоту та пов'язані витрати — часові та грошові у формі штрафів або неофіційних платежів — найбільш обтяжливими для малих та середніх підприємств залишаються перевірки державної податкової інспекції.

7. Загальна вартість дотримання регуляторних вимог у 2016 році становила 27 412 грн і виявилася меншою за показник 2015 року — 29 761 грн.

Ця сума включає прямі і непрямі витрати, пов'язані з державною реєстрацією, ліцензуванням, сертифікацією, санітарно-гігієнічним регулюванням, державним наглядом, та обчислена з урахуванням рівня покриття тією або іншою процедурою.

8. На сплату податків у 2016 році фірми витратили в середньому 24,9% доходу (у 2015 році — 27,3%). Витрати підприємств у формі податків зростають з розміром компаній і пов'язані з організаційно-правовою формою (витрати ФОП, пов'язані з оподаткуванням, майже вдвічі менші, ніж витрати юридичних осіб).

9. Основними проблемами, пов'язаними з адмініструванням податків, залишаються нестабільність податкового законодавства, розмір штрафних санкцій за помилки, ставки податків та зборів, часті зміни форм податкової звітності.

Оптимізм бізнесу зменшився

"Результати дослідження свідчать, що оцінки стану ділового середовища поліпшилися, а оптимізм підприємств щодо найближчих планів зріс, — розповідає координатор аналітичного компонента програми USAID та виконавчий директор ІЕДПК Оксана Кузяків. — Разом з тим, темпи зростання оптимізму щодо дворічних планів дещо зменшилися, тож часу на відкладання реформ не залишилося".

 
 
 
Натисніть для збільшення
Натисніть для збільшення
 

Уже другий рік поспіль бізнес позитивно оцінює зміни у регуляторному середовищі. Він позитивно відгукується про зміни у процедурі реєстрації бізнесу та ситуацію з перевірками. Оцінка процедур, пов'язаних з початком користування приміщеннями, у 2016 році мала негативне значення, а в 2017 році змінилася на позитивну.

В Україні все ще погано з отриманням сертифікатів відповідності та санітарних висновків, регулюванням експорту, адмініструванням та сплатою податків.

Що не так з реформами

Проведене опитування дозволяє описати сектор малого та середнього підприємництва України і зрозуміти його структуру.

"Можна проводити багато реформ, змінювати закони, але якщо підприємець не відчуває змін, то щось відбувається не так. Наш індекс показує, що саме треба виправити, аби реформи рухалися у правильному напрямку", — каже Кузяків.

Опубліковано в Економіка

Розміщення миротворчого контингенту під егідою ООН - одна з тем телефонної розмови між президентом України Петром Порошенко і державним секретарем США Рексом Тіллерсона. Бесіда відбулася ввечері 23 квітня, в ній президент України висловив співчуття рідним і близьким американського представника місії ОБСЄ - громадянина США, який загинув в результаті інциденту на непідконтрольній території. Питання введення миротворців на Донбас піднімалося українськими політиками неодноразово. Однак до сих пір конкретних напрацювань не існує, вважають незалежні дипломати. Зі свого боку бойовики активно заявляють, що миротворці будуть тільки влаштовувати міжнародні «провокації».

Президент України Петро Порошенко запропонував держсекретарю США Рексу Тіллерсону активізувати розгляд питання про розміщення на Донбасі міжнародного миротворчого контингенту під егідою ООН.

Цю пропозицію президент зробив, коли висловлював співчуття з приводу загибелі на Донбасі американського громадянина, члена місії ОБСЄ. Тема введення миротворчого контингенту час від часу піднімається українськими політиками. Але якихось дипломатичних напрацювань не існує, вважає голова громадської організації «Майдан закордонних справ» Богдан Яременко: «Якщо в України введення миротворців було основною ідеєю, то ми б про це чули кожен день у виконанні міністра закордонних справ на різних форумах. Ми б чули про це на всіх двосторонніх зустрічах, які відбуваються з послами інших країн і Клімкіна та Порошенко. Ми б чули, що питання введення контингенту обговорюється, але цього немає. Про це говорять і іноземні дипломати, зокрема мої співрозмовники, які говорять, що Україна нічого не робить».

Джерело: Радіо Свобода

Опубліковано в Суспільство
Середа, 26 квітня 2017 11:33

“Чорна земля” – це про Україну

Книга Тімоті Снайдера “Чорна земля” англійською мовою була видана ще наприкінці 2015 року. Але саме цьогоріч працю, присвячену проблемі Голокосту, переклали і на українську. З цієї нагоди провели першу публічну дискусію в українському контексті, на якій обговорили слабкі та сильні сторони книги, переконливість аргументів і провідних тез.

 

Науковий редактор перекладу, кандидат історичних наук Володимир Склокін відзначає, що Тімоті Снайдер як дуже амбітний історик пропонує власну оригінальну інтерпретацію подій, про які вже сказано і написано дуже багато, адже Голокост – одна з центральних тем наукових досліджень і публічних дискусій на Заході.

 

«Це перша синтеза української історії Голокосту, яка виходить українською мовою і  розглядає Голокост у глобальному загальноєвропейському контексті – йдеться про Голокост на території всієї Європи, а не лише на українських чи польських землях», – каже Володимир Склокін.

 

Останній розділ цієї книги Тімоті Снайдера названо «Наш світ». Тут автор, серед іншого, вказує на загрози, пов’язані з агресією Росії, внаслідок чого відбувається поступове повернення ідеї етнічної війни з намаганням знову руйнувати держави і бажанням знайти нового офірного цапа, який відповідатиме за занепад світу.

 

«Мені випала приємність бути присутнім на певних етапах підготовки цієї праці. Підсумки писалися у 2013-му і 2014 роках – тобто коли відбувалися події Євромайдану. Тоді Снайдер був у Відні, в Інституті наук про людину. Ми з ним багато спілкувалися – і я бачив, як події, які відбувалися тоді в Україні, впливали на його інтерпретацію Голокосту. Зокрема теза про руйнування держав і бездержавності, що відбувалося на Східній Україні та в Криму.

 

І це занурення в події Голокосту допомагали йому краще розуміти політику Росії.  Водночас із книгою "Чорна земля" професор Снайдер писав багато публіцистичних текстів, присвячених подіям Євромайдану. І це дуже гарний приклад, як можна дивитися на минуле з перспективи сучасності», – каже Володимир Склокін.

 

 

Що ж стосується основних розділів книги, то, як вважає Володимир Склокін, автор висуває основною тезою подвійне руйнування держав нацистським і радянським режимами. Професор Снайдер пояснює, що причиною винищення євреїв стала не всесильна бюрократична модерна держава, яка поєдналася з нацистською антисемітською ідеологією, а навпаки – процес руйнування держав у Центрально-Східній Європі, особливо в зоні подвійної окупації, яка охоплює території Західної України, Польщі та Балтійських країн. І саме ці держави стали подвійним інкубатором для Голокосту: в них відбулося поєднання нацистської ідеології з місцевими умовами і політичними прагненнями місцевого населення.

 

«Таким чином Снайдер, – каже Склокін, – підважує традиційну інтерпретацію про Голокост як наперед запланований план Гітлера і каже, що винищення євреїв –  це непередбачуваний наслідок колоніальної війни, руйнування держав і бюрократичних інституцій, які позбавили євреїв правового захисту, котрим вони користувалися до того».

 

Тим часом не найкраще враження ця праця Тімоті Снайдера справила на професора Ярослава Грицака. Подаємо його слово у дискусії прямою мовою.

 

Ярослав ГРИЦАК:

"Окремі тези, які у Снайдера звучать переконливо, насправді є гіпотезами"

 

 

«Спершу варто наголосити, що книга, яка зробила з Тімоті Снайдера всесвітньовідомого історика, називається "Криваві землі" і є найбільш відомою його працею. І дуже важко писати іншу книжку після дуже доброї, бо всі будуть рівняти до попередньої. Снайдер хотів написати працю, яка хоча б дорівнювала попередній. Зразу скажу, що книга "Чорна земля" є не кращою, а слабшою – і це також видно по реакції рецензій. Майже кожна рецензія має дуже сильну негативну складову.

 

Втім, найсильніша і найсуперечливіша теза цієї книги – не про генезу Голокосту, а про те, що Голокост стався через Україну. Тому й така назва – "Чорна земля", тобто український чорнозем. Насправді професор Снайдер пробує змінити центр вивчення Голокосту: коли раніше говорили про винищення західних євреїв і табір Аушвіц, то тут акценти зміщуються на Схід. Ця книга написана за формою "Польща+", коли Східна Європа не є периферією – навпаки, саме там, зокрема в Україні, відбувається центральна історія ХХ століття.

 

Снайдер показує, що присутність держави, навіть найгіршої, – краще, ніж її відсутність. Бо тоді це призводить до деструктивного сценарію. Тому автор називає Гітлера екологічним анархістом, який свідомо знищує державу. Але Гітлер не єдиний анархіст – його попередником був Сталін. Відтак територія між Балтійським і Чорним морями зазнала процесу подвійного руйнування держави. Спочатку в 1939 році прийшов Сталін і зруйнував усе це "узбережжя", яке стало західним пограниччям Радянського Союзу. А потім на цю територію прийшов Гітлер – і зруйнував її вдруге. Це значною мірою призвело до сценарію Голокосту.

 

Снайдер ставить дуже сильний акцент на важливості всієї поділеної території у ХХ столітті. Він чітко пояснює, як плани Гітлера щодо України і щодо Голокосту виникають з поразки Німеччини у 1917 році. Він робить крок до концепції тридцятилітньої війни ХХ століття: тобто війни, яка почалася в 1914 році, а закінчилася в 1945-му.

 

 

Хоч тут варто зазначити, що Гітлер не мав чіткого плану Голокосту і не передбачав повного винищення євреїв. Немає жодного документа, де було б сказано, що всіх євреїв треба винищити. І до кінця війни існував так званий "мадагаскарський план" – суть його в тому, що євреїв, які виживуть, мали вислати на острів Мадагаскар. Через це виникла гіпотеза, що ідея винищення всіх євреїв з’явилася влітку 1941 року, коли Гітлер окупував Україну. Але ця думка у більшості досліджень є маргінальною – у Снайдера вона стає центральною.

 

Тімоті Снайдер – майстер стилю. Але коли підходиш ближче до питання України, то починаєш сумніватися – бо окремі тези, які у нього звучать переконливо, насправді є гіпотезами. Зокрема це стосується радянської окупації 1939–1941 років. Автор пише, що Радянський Союз свідомо потурав місцевим комуністам-націоналістам і дозволив їм зберегти місцеві інституції. Цього насправді не було.

 

Тобто часто зміст фрази стає жертвою її краси й аргумент губиться серед занадто гучних слів. Загалом теза книги є перебільшеною – так би мовити, занадто сильною. Вона потребує дуже великої роботи далі. Але в цьому можна побачити і плюс, адже перед нами відкривається новий простір для дискусії, якого часто українські історики не помічають і не розуміють важливості українського питання. Ця книга Снайдера має мотивувати писати про Україну в інший спосіб – усвідомлюючи, по-перше, наскільки цікавою є Україна, а по-друге, як через вивчення цього процесу можна прогнозувати майбутнє.

 

Без сумніву, важливість книги – у її масштабності, глобальному контексті, який вона охоплює. Після цієї праці мені буде легше говорити про відповідальність українців за Голокост. Автор не релятивізує, не знімає з нас відповідальності – навпаки, контекстуалізує її і робить процес вибачення набагато природнішим.

 

Асистент Єльського університету

Євгеній МОНАСТИРСЬКИЙ:

"Ця книжка – не розмова про пам’ять, це розмова про інтерпретації"

 

 

Важливо, що у цій книзі, зокрема в останній частині, ми не бачимо жодного звинувачення, намагання когось пересварити. Навпаки, Снайдер пропонує звернути увагу на проблему в Сирії, біженців або ж проблему агресії Росії.

 

Щодо провідної тези книги – на мою думку, для Снайдера головною є не Польща і навіть не Україна, а території, що були поділені між Німеччиною і Радянським Союзом за пактом Молотова-Ріббентропа. Тому автор пояснює, що вся історія Голокосту не звертає уваги на цей документ, а одразу починає з опису страждань, убивств. Так, ніби це було задумано.

 

Надто після падіння Берлінської стіни і відкриття архівів ми говоримо про Голокост з особливою тінню пам’яті – коли потрібно не лише пам’ятати, а й шукати теорії, зв’язки. Саме Тімоті Снайдер намагається відійти від цих конотативних практик, які захопили історичну науку впродовж останніх тридцяти років. Його книжка – не розмова про пам’ять, це розмова про інтерпретації.

 

Аспірант кафедри нової та новітньої історії УКУ

Микола БАЛАБАН:

"Снайдер має сміливість об'єднати надскладні питання"

 

 

Я є прихильником тих висновків, які пропонує професор Снайдер у всіх своїх книгах, і намагаюся на кейсі Львова дослідити, чи працює на макрорівні механіка, яку він запропонував, – зокрема концепт подвійної окупації, винищення місцевих еліт, які могли б запобігати різним негативним явищам у міському просторі. З тих матеріалів, які встиг опрацювати, висновки Снайдера підтверджуються.

 

Варто додати, що книга “Чорна земля” є дуже велика, зважаючи на процеси, які в ній охоплено. Звісно, всі тези професора Снайдера не є зовсім новими і їх можна знаходити в окремих статтях, але йому вистачає сміливості ці надскладні питання об’єднати. Книга дає дуже велике узагальнення, дуже універсально дивиться на речі, як той супутник підноситься над землею.

 

Підготувала Оксана ЛЕВАНТОВИЧ

Опубліковано в Культура
Сторінка 1 з 4

Додаткова інформація