Олександр Хара, дипломат і експерт фонду "Майдан закордонних справ" проаналізував "новий" зовнішньополітичний курс України в ефірі 5 каналу.

Експерт зауважив, що рішення Верховної Ради є безумовно позитивним кроком вперед, оскільки держава не може керуватися чимось іншим, окрім як чітко визначеною законодавством державною політикою, і тепер усі наступні закони повинні узгоджуватися з визначеним курсом. "Це надзвичайно важлива річ для формування політики, і не лише під час виборів", - зауважив пан Хара.

Наскільки Україна близька до здобуття членства в Альянсі, які чинники на це впливають, чи готова наша держава до цього взагалі - ці та інші питання так само отримали свою експертну відповідь.

 

У другій частині ефіру основною темою обговорення стали парламентські вибори у Великій Британії: чи справді консерватори мають міцні позиції, як повпливають нещодавні теракти в країні на результати виборів, у чому полягають економічні аспекти політики кожної з партій Об'єднаного Королівтсва, шотландське питання та інше.

 

 

 

Опубліковано в Політика
Північноатлантичний Альянс не має наміру приймати до свого складу Україну.

Таку думку висловив член-кореспондент Королівського інституту міжнародних відносин (Chattam House) Джеймс Шерр в інтерв'ю "Апострофу".

За його словами, 28 країн-членів НАТО зараз за жодних умов не погодяться надати гарантії безпеки Україні, а дискусії про можливість надання Україні гарантій безпеки від НАТО є фальшивкою.

В України немає ніякої можливості вступити в НАТО або щось подібне до НАТО, поки триває конфлікт з Росією. Така політична реальність, і Україні треба це прийняти. Фокусуватися потрібно на підвищенні ефективності підтримки НАТО і союзниками українських Збройних сил,
– пояснив він.


Експерт додав, що зараз Україні важливо збільшити обороноздатність ЗСУ, зокрема, у покращенні об'єднаних військових маневрів.

"Це сфери, де практична допомога і практична політична підтримка – це речі, яких Україна потребує найбільше", – вважає Джеймс Шерр.

До слова, президент Петро Порошенко підписав указ, яким затвердив національну програму під егідою Комісії Україна – НАТО на 2017 рік.
 
 
 
 
 

 

 
 

Опубліковано в Політика
Україна не має ніякої можливості вступити в НАТО, поки триває конфлікт з Росією.

Про це заявив член-кореспондент Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House) Джеймс Шерр в інтерв'ю «Апострофу».

«Немає ніякого сценарію, за яким 28 країн-членів можуть погодитися гарантувати безпеку Україні, як вони гарантували Латвії, коли відбувається конфлікт і коли Росія протистоїть цьому статусу. Така політична реальність, і Україні треба це прийняти», - сказав він.

Шерр радить фокусуватися на підвищенні ефективності підтримки НАТО і союзниками українських Збройних сил.

«Мова не йде головним чином про надання летального озброєння, мається на увазі повна підтримка в сфері оборони, щоб розширити можливості Збройних сил України вести комбіновані військові маневри, що є сильною стороною Росії. Це сфери, де практична допомога і практична політична підтримка - це речі, в яких Україна потребує найбільше. Якщо у України будуть ці речі і також якщо вона зробить те, що потрібно зробити в своїх власних інтересах в середині країни, тоді я не вірю, що Росія зможе перемогти», - зазначив він.

Експерт підкреслює, що НАТО не воюватиме проти ядерної наддержави через Україну.

«Україна веде війну. Ми не збираємося воювати з Росією. Навіть такі люди, як я, вірять, і вірять з 2014 року, що стратегія Заходу повинна бути в повній підтримці України, всіма способами, крім війни. НАТО не воюватиме проти ядерної наддержави через Україну», - сказав Шерр.
 
 
 
 
 

 

 
 

Опубліковано в Політика

Президент Порошенко заявив про наміри провести референдум з приєднання України до Північноатлантичного альянсу.

"Я враховую думку населення України. Чотири роки тому лише 16% виступали за членство України в НАТО. Тепер таких 54%", - пояснив він одному з німецьких видань.

Незрозуміло, на яке опитування посилається Порошенко. Провідні українські соціологічні служби показують підтримку вступу до Альянсу на рівні все ще дещо меншому за 50%.

Приміром, "Рейтинг" наприкінці року повідомляв про 47% підтримки, а КМІС у жовтні - навіть про 39%. При цьому значно вища підтримка серед тих, хто визначився і заявляє про готовність прийти на умовний референдум: у того ж КМІСу це 56%, а опитування "Демініціатив" та Центру Разумкова в грудні показало навіть 71%.

Однак ключова проблема заяви президента - не в суперечливій соціології.

На жаль, питання вступу до НАТО та відповідного референдуму давно вже стали для наших політиків предметом спекуляцій чи політтехнологій. Інколи - безвідповідальних та нелогічних заяв.

У час між Помаранчевою революцією та президентством Януковича референдуму з приєднання до НАТО активно добивалися промосковські діячі - зокрема, Віктор Медведчук та лідер українських комуністів Петро Симоненко.

Інтерес Кремля був очевидний. Підтримка Альянсу справді була тоді надзвичайно низькою, тому цілком передбачуваний результат референдуму мав би потужний антинатовський ефект. 2006 року противники НАТО навіть зібрали понад чотири мільйони підписів за проведення всенародного голосування. 2009-го Медведчук виграв суд, який зобов'язав тодішнього президента Віктора Ющенка провести такий референдум - а Петро Симоненко "пробивав" у парламенті відповідну постанову.

До слова, зараз саме через механізм референдуму намагаються запобігти вступу до НАТО Чорногорії.

Під час президентських виборів навесні 2014-го тему референдуму взяла на озброєння Юлія Тимошенко - розраховуючи, що на тлі розгортання російської агресії це додасть їй відсотків. Це та сама Тимошенко, яка за буття прем’єр-міністром у 2008 році всіляко противилася підписанню листа до НАТО з проханням надати Україні План дій з набуття членства, ведучи свою гру з Путіним та Партією регіонів.

Тепер до компанії "референдумістів" приєднується Петро Порошенко.

Однак якщо Медведчук з Тимошенко мали чіткі та логічні цілі й мотиви, то анонсування референдуму зі вступу до НАТО теперішнім президентом незрозуміле.

Але оскільки Порошенко оголосив про такі плани, до нього виникає низка запитань.

Найперше - який сенс у референдумі про вступ до НАТО, якщо Україна досі офіційно не задекларувала бажання вступити до Альянсу? Адже, відмовившись 2014 року від позаблоковості та сказавши таким чином "а", Київ так і не спромігся сказати "б" і чітко заявити, що Україна йде до членства в Альянсі.  

"Досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства в організації", - лише таке гібридне формулювання містять закони "Про основи національної безпеки України" та "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики". Формула, про яку кажуть "ні вашим - ні нашим".

Тому друге: якщо президент планує провести референдум, "враховуючи думку населення", то чому б йому не врахувати цю думку й не зафіксувати в законодавстві вступ до Альянсу як мету, якої прагне Україна?

Третє. Навіть якби питання приєднання до НАТО стояло в практичній площині, референдум не був би обов’язковим. Приєднання до цієї організації не вимагає змін до Конституції України, оскільки не обмежує суверенітет держави: Північноатлантичний альянс є міждержавною організацією. В договорі НАТО вимоги про референдум також немає. Наприклад, з країн колишнього соціалістичного блоку лише Угорщина 1997 року та Словенія 2003-го провели консультативні референдуми про вступ до НАТО - вже перед підписанням відповідних протоколів.

Четверте. Теоретично, референдум "без вступу" міг би мати зрозумілий політичний сенс - приміром, таке голосування провела Грузія у січні 2008 року. Це було за кілька місяців до Бухарестського саміту НАТО, на якому вона - як і Україна - прагнула отримати План дій з набуття членства. Отже, референдум, на якому 77% грузинів підтримали вступ до Альянсу, був логічним.

Щоправда, це тоді не допомогло - і Грузії, й Україні відмовили.

Цілком можливо, колись необхідність у такому консультативному референдумі виникне і в Україні.

Однак сьогодні важко уявити, коли і якою саме ця потреба може бути - з причин як внутрішніх, так і зовнішніх.

Та й Порошенко як президент має та надалі матиме багато можливостей просувати Україну в НАТО без референдуму. Справді сприятливі суспільні настрої й, відповідно, карт-бланш для цього уже наявні.

 

 

http://www.eurointegration.com.ua/experts/2017/02/2/7061060/

 

Опубліковано в Політика
Понеділок, 12 грудня 2016 12:25

Чи потрібна Україна НАТО і США?

Інтерв'ю експрет фонду "Майдан закордонних справ Олександра Хара в ефірі Донбас.Реалії.

Опубліковано в Політика

Про це він повідомив в ході прес-конференції,  як повідомляє "112 Україна".

"Ми  обговорили тему наших відносин з Росією. У нас дуже чіткий меседж від всіх наших членів Альянсу: наш підхід до Росії повинен будуватися на принципі оборони і діалогу. Не оборони або діалогу, а оборони і діалогу. Це важливо", - сказав Генсек. 

Столтенберг закликав продовжити санкції проти РФ При цьому він наголосив, що діалог НАТО із Росією - це не "ознака слабкості". "Це знак твердого передбачуваного підходу НАТО. Росія - наш сусід, і ми ні в якому разі не хочемо ізолювати Росію. Ми повинні залучати Росію до діалогу, і різні члени альянсу мають також двосторонній діалог з Росією в різних напрямках. Тому я вважаю, що у нас серед членів альянсу до такого підходу дуже серйозна підтримка. І це означає, що ви надаєте як принцип оборони, так і принцип стримування", - заявив Столтенберг.

 

Опубліковано в Політика

Так, панове, керівництва морських держав, що мають військово-морські угруповання в Середземному морі стривожені не на жарт. Стривожені діями Росії. Я б навіть сказав налякані. Ще б пак, російські інформаційні агентства з гордістю повідомили, що в Середземне море висувається цілий авіаносець. «Адмірал Кузнєцов». Єдиний. Ну тобто у РФ він адін, сафсєм адін. Патріоти Росії, ті хто кричав «Тополь санкцій не боїться» перебувають в патріотичному сп’янінні. А моряки країн НАТО (та й не тільки вони) не на жарт перелякалися. Звичайно, не міці російського флоту. Злякалися іншого. Але про все по порядку.

 Спочатку новина або ТАСС уповноважений заявити

Інформаційне агентство ТАСС повідомило, що «російський важкий авіаносний крейсер «Адмірал Кузнєцов» влітку планують відправити в Середземне море». Мовляв там він очолить групу російських кораблів. Провідні російські ЗМІ витримали паузу, і вибухнули своїми новинами на тему. Правда, судно вже стало «авіаносцем». Мовляв поки воно на судноремонтному заводі. Але нічого страшного – готують погреби до нового російського вундерваффе. Ну того, що в мережі називають вундервафлями. Коротше кажучи, суперсекретних і жахливо страшних російських боєприпасів. Це, мовляв, не надовго. І скоро корабель попливе з Мурманська в теплі моря. Одним словом, гордість за Росію бере. І мовляв бійтеся брудні піндоси! Вони і боятися. Вже починають.

Чому – давайте розбиратися.

Упс... а не корабель

Отже, що таке «Адмірал Кузнєцов». Це той самий важкий авіаносний крейсер проекту 1143.5, який викрали з Чорного моря в 1991 році. Це коли РФ і Україна флот ділили. Збудований в Миколаєві. Ну як збудований, доведення судна не було завершено. Його викрали. Хоча, можливо, і не дарма. Інакше б проблеми були в України. Які?

Проект в тому вигляді, в якому він був виявився як би так сказати, не надто вдалим. Теоретично судно можна називати авіаносцем. Адже воно може приймати літаки з горизонтальними злетом і посадкою. Та ось проблема, побудували трамплін, а про комплекс літаків для цього самого трампліну якось не подумали. В акваторії Чорного моря, з його береговими базами ніби і нічого. Але відплисти далі і вже проблема. Літаки злітають. І Су-33 та навчально-бойові МІГ-29. Але авіаносці сильні, крім усього іншого, літаками управління і засобами РЕБ. Щоб не бути голослівним навожу цитату з російської щотижневої газети «Військово-Промисловий Кур’єр»: «На борту вітчизняного корабля немає літаків ДРЛО і У. Тобто немає поля управління як такого. І нема коштів для його створення. Навіть на гранично малих висотах на відстані трохи більше 40 кілометрів від «Кузнєцова» управляти палубними літаками Су-33 (здійснювати цілерозподілювання і цілевказування) вже неможливо. Тим більше цього не можна зробити на великих відстанях у випадку, якщо літаки зникнуть за радіогоризонтом».

Тобто вся авіація цього творіння інженерно-військового генія ефективна в радіусі 30-40 км від палуби.

Але найголовніше інше. У РФ немає транспортників, здатних сідати на палубу авіаносця. Немає як класу. А це означає, що про швидкі ротації команди, підвезення боєприпасів, ліків можна забути. Та що там – звичайні продукти на 2,5 тисячі осіб підвезти вже проблема. Хоча, російському ВМФ, можливо, це і не страшно. Нехай, мовляв, матроси брукву сушену їдять!

Ну і біс з ним, з цим проектом, доля судна теж не бісером вишита. За свою історію воно було «на плаву» не більше 5 років. Решту часу – ремонти. Ось лише офіційні дати «модернізації» «Адмірала Кузнєцова: 1992-1994, 1994-1995, 1996-1998, 2001-2004, 2008. Це так би мовити «великі ремонти». Та й зараз судно в доках 35 судноремонтного заводу в Мурманську.

У проміжках між спробами довести корабель хоч до елементарно осудного стану були і походи, і аварії і, звичайно, ремонтні роботи. Але під час походів «Адмірал Кузнєцов» серйозно погрожував різним країнам. Та так, що шум піднімався чималий. Ну, судіть самі:

- 1995 рік. Біля берегів Нової Зеландії виходять з ладу більше половини силових установок. Судно мало не викидає на берег. Новозеландський уряд починає планувати як боротися з міксом екологічної та гуманітарної катастрофи. З одного боку прибрати з чистих вод гору сміття і металобрухту. З іншого чимось нагодувати 2,5 тисячі диких і голодних людей.

- Грудень 1995 року. Похід в Середземне море. І знову силові установки, які просто сказали «упс». Судно рухалося з середньою швидкістю 2-4 вузла.

- Лютий 1996 року. Той же Середземноморський похід. Ювілей «Флоту російського». Судно зайшло на Мальту. Прийом у міністра оборони цієї морської держави. Ну тут думаю, краще за мене розповість російський адмірал Валєнтін Сєліванов:

«... Я пам’ятаю, як зараз. Сидимо ми на прийомі у міністра оборони Мальти в палаці. Мені офіцер зв’язку доповідає: «Вітер посилюється до тридцяти метрів на секунду. На «Кузнєцові» не працює жоден котел». Я відразу прикидаю: якір-ланцюг у нас витравлений на сто метрів, довжина корпусу 304 метра, до скель 250 метрів. Парусність у корабля величезна, його тягне на скелі.

Кидаю міністра і мчу до вертолітного майданчика. За всіма льотними правилами посадка на палубі при такому вітрі заборонена, але вертолітники посадили мене. Я вже передбачав найбільшу в історії ганьбу. Найбільший корабель Росії в рік ювілею лежить розбитий на скелях Мальти. Це б побачив по телевізору весь світ...

Спогади адмірала, який після такого випадку вважав, що краще подати у відставку, розійшлися широко. Навіть потрапили в ілюстровану енциклопедію «Авіаносці». До речі, видану в Росії в 2013 році. (Стор. 262)

- 1998 рік. Пульт управління стрільбою був залитий... 60-ма тоннами мазуту.

- 2000-2009 роки. 6 пожеж. Це тільки великі, які потрапили в ЗМІ.

Ну і нарешті, найцікавіше. Отже, на судні є 2 500 осіб. Вони їдять і, вибачте, какають. І смітять. Як ви думаєте, що відбувається з відходами? Відповідь на це питання «ненавмисно» прийшла з Британії. У 2011 році ця гордість Росії знову йшла в Середземне море і потрапила біля берегів Шотландії в шторм. Ну ураган – звичайна негода. І три російські кораблі нікчемно знітившись просять британців «дати перечекати негоду». Ті дивуються, але дозволяють – пам’ятають історію Нової Зеландії. Росіяни стоять. А далі дипломатичний скандал. Виявляється, за старою російською звичкою, судна запаскудили всю акваторію. Сміттям і продуктами життєдіяльності маленького але гордого екіпажу на 2,5 тисячі мужиків.

Те ж саме російське НТВ, яке сьогодні «пишається», повідомляло в 2011 році, що «Російський авіаносець влип у помийну історію». Шотландці (і британці) обурилися. Росіяни вибачалися.

Скоро ця гордість флоту російського піде в Середземне море. Щоб своєю присутністю демонструвати міць країни. Країни басейну і адмірали НАТО бояться не на жарт.

То чого боїться НАТО?

Звичайно, ніхто і не думає боятися «міці» авіаносця. На кораблі сьогодні аж цілих 8 справних СУ-33. Було 10, та 2 не давно втопили. На березі є ще з десяток літаків, які «модернізують». Причому деякі борти йдуть на модернізацію відразу після модернізації. Робота кипить.

Про дальність дії авіагрупи написано вище. Літаки, звичайно, можуть літати далеко. Але толку?!

Та й саме судно стоїть на ремонті вже 8-й місяць. Його ніби капітально ремонтувати збиралися. Та руки не дійшли. Назвали роботи «середнім ремонтом». А характеристики судна, як бойові так і ходові, ще в 2008 році були причиною відкритого листа міністру оборони РФ з вимогою припинити «тринькати народні гроші». Адже корабель «неефективний, небезпечний в експлуатації і дуже дорогий в утриманні».

Та що гріха таїти, самі росіяни зізнаються, що після того, як ця балія дійде до Середземного моря, вона стане на «капітальний ремонт тривалістю від 2 до 2,5 років».

І ось хвилюватися за психічне здоров’я своїх підлеглих. Постійний сміх, викликаний спостереженнями за героїчними спробами змусити плавати цю залізяку може привести до психічних розладів. Або ще гірше, до пропозицій «давайте потопимо, щоб вони більше не мучилися».

Але це швидше домисли. А реальні причини страху, виходячи з історії експлуатації цього чуда техніки можна перерахувати:

1. Питання чи дійде судно до Середземного моря. Якщо не дійде – ось тобі і екологічна та гуманітарна катастрофа. Діставати купи сміття зі своїх вод – справа клопітка і не приємна. А 2,5 тисячі голодних мужиків з незрозумілими моральними рамками – це страшніше за 200 тисяч біженців-сирійців.

2. Що вони будуть їсти. Адже транспортні літаки не літають – їх немає. А продукти потрібні. Путін ввів «санкції» на європейські продукти. А військове судно – територія РФ. Сушена бруква може викликати розлади шлунка. А це вже причина наступної проблеми...

3. Добре їсти, куди ця орава буде какати?! І викидати сміття. Словосполучення «російські судна» якось слабо співвідноситься зі словами «управління відходами» або «екологічна утилізація». Ще одна проблема.

Ну і нарешті, банальні побоювання як би випадково не потопити цю балію. Не стріляниною. Росіяни заради демонстрації потужності по своєму ТБ, звичайно, полізуть «зближуватися». Мовляв, своїми маневрами змусимо відступити «піндосів». А тут біда. Неакуратний розворот якогось американського авіаносця може створити велику хвилю. І не факт що на «Адміралі Кузнєцові» в цей час не станеться нова аварія силових установок. І тоді підніметься виття про «ніж нижче спини» і «крадіжку останніх плавок у нашого ВМФ»

Коротше кажучи, самі проблеми.

А може, так і треба?

З іншого боку, а може, так і треба. Ну, потоне ця бляшанка – скільки металобрухту буде!!! Звичайно, Росія буржуям його не віддасть. Але є «союзник» – Білорусь. Лукашенко із задоволенням візьме участь в розпилі гордості російського флоту. Тим більше, що на білоруському металургійному комбінаті традиційно не вистачає брухту для переплавки. І буде тоді нова морська держава (флот для доставки брухту потрібен). І зламає на радощах Лукашенко новий калькулятор...

 

Ігaр Тишкевiч

http://hvylya.net/analytics/geopolitics/chem-flot-rossii-napugal-nato-v-sredizemnom-more.html

 

Опубліковано в Суспільство

Додаткова інформація