Зв'язок поколінь - батьки і діти…

У братів Стругацьких є пізнавальна праця "Понеділок починається в суботу", яка тлумачить, що все сучасне передбачене минулим. Так, якщо подивитися на сім'ю, як маленьку, але вагому складову частину суспільства, то кожний рід має свій понеділок, вівторок, середу і так далі.

Однак, уся родинна традиція визначається найближчими спогадами власної історії. Якщо теперішнє, що переживає родина зараз, взяти за понеділок, то виникає логічне питання: а якою була субота для цієї (конкретної)  сім'ї? Інтерес до передісторії свого роду дає можливість цілісно і самобутньо зберегти те, що наросло за багато років на родовідному дереві.

Соціально-сімейний процес родинного життя надзвичайно різноманітний, у ході якого чи то кардинально, чи то повільно змінюються пріоритети, традиції, виховання, уподобання, освіта, професія. Або ж навпаки родинна пам'ять "стирається", натомість дає початок чомусь іншому. У першому випадку те, що процеси активізуються, задає такт до повільного відтворення на рівні індивідуального розвитку. Буває, що батьківський приклад життя не продовжують члени родини і набутки цього роду ховаються у стосах історії, даючи початок новому.

Характерною для рідні є циклічність. Так, у науці більш-менш чітко сформульовані такі три можливі платформи зв'язку між батьками та дітьми:

- дорослі не здатні до змін - схемою є життя батьків для своїх дітей;

- середовище визначає процеси формування людини, особа прислуховується до порад досвідченіших, старших;

- батьки вчаться у дітей, таким чином зберігається зв'язок поколінь, бажання зберегти себе без змін.

Риси, що розкривають спільність діяльності конкретної родини, на прикладі великої української актриси Марії Костянтинівни Заньковецької, дали поштовх відбутися цій важливій постаті не лише в родинному колі, а й у всесвітньому масштабі. Так, батько Марії, обдарований від природи, мав гарний баритон, добре грав на скрипці, гітарі, фортепіано, організував хор кріпаків. Пристрасть до музичного мистецтва передав доньці. Вони часто влаштовували для гостей сімейні концерти. І це зумовило те, що як актриса Заньковецька повноцінно реалізувалася саме у співочих ролях на початку свого творчого злету - у водевілях і комедіях. І заслуживши світове визнання, Марія Заньковецька ніколи не забувала рідної землі, багато зробивши для становлення і розвитку театрального мистецтва Чернігівщини. У 1883 році вона тріумфально виступила у складі трупи М. Кропивницького на гастролях у Чернігові.

Натомість інший приклад, як самостійно, без родинної "професійної" допомоги можна виховати себе, як особистість. Йдеться про Романа Черкашина - педагога, одного із наймолодших учнів режисера Леся Курбаса (який, до речі, народився у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (поза сценою - Яновичі)). Хоча родина Черкашиних була освіченою та інтелігентною, однак до театру відношення не мала. Театром Роман захопився в драмгуртку містечка Красилів. У цьому випадку навколо Черкашина сформувалося альтернативне родинному середовище, яке виступило стимулятором його справи життя. Проте, гортаючи далі сторінки сім'ї Черкашиних, бачимо, що дочка Романа, знаний музикознавець Марина Романівна Черкашина-Губаренко, продовжила справу батька.

Завершуючи думку, хочеться згадати, власне, про початки відділення дитини від сім'ї. Майже з кінця XVII сторіччя дитина, не змішуючись із гуртом дорослих людей (що було характерним тривалий час), має нагоду самостійно пізнавати світ. Школа стала закладом, який дозволив дитині відчувати відповідальність за вибір, виходити у світ самостійно. Так, власне, школи, коледжі дали початок процесу ізоляції дітей від родинного вулика. Батьки, оцінюючи самостійність дитячої праці, починають цікавитися навчанням своїх синів і дочок, займаються з ними, що стало звичним у XIX-XX сторіччях, чого, натомість, не було в Середньовіччі.

Сьогодні ж різні обговорення щодо питання родинного зв'язку свідчать про проблему, яка наростає і продовжує актуалізуватися. У сучасному світі перебування молодої людини в родині і в суспільстві в якості дитини суттєво зменшилося. І тут виникає поверхневе від домашнього кола заповнення чуттєвого світу. Емоційні функції родини замальовуються іншими фарбами. Як наслідок - вихід із генетичного спадку зв'язків поколінь. Але якими би не були результати сьогоднішніх підрахунків щодо втрати генетичного родинного коду, немає сумніву у сильному взаємозв'язку із набутками попередніх поколінь.

Останнє редагування Вівторок, 17 червня 2014 11:19
Loading...

Прокоментувати:

Activate checkbox for comment *

Додаткова інформація